Фільм про Майдан: Багато відзнятого передано слідству

Екран - темний. Чути гамір, крики, постріли. "Зроби щось для революції!" - лунає голос підлітка. "Так ось, знімаю", - відповідають йому. Так починається фільм. Ізраїльський режисер, актор, сценарист Євген Афінєєвський прилетів до Києва ще наприкінці 2013 року, аби зняти протести на Майдані. Стрімкий розвиток подій змусив його залишитися в Україні надовго. Відзнятий матеріал перетворився на повнометражний документальний фільм "Зима у вогні: Боротьба України за свободу". Порівняно з іншими роботами, присвяченими подіям на Майдані, він обіцяє отримати найширший резонанс: окрім успіху на кінофестивалях у Венеції та Торонто, "Зиму у вогні" зможуть побачити понад 62 мільйона онлайн-користувачів популярного відео сервісу Netflix. Кореспондентка DW Тетяна Вєжис подивилася фільм напередодні світової прем’єри та поспілкувалася з кінорежисером Євгеном Афінєєвським.

Deutsche Welle: Євгене, ви народилися в Казані, емігрували до Ізраїлю, живете в Америці. Чому для вас було важливим розповісти цю історію про Україну?

Євген Афінєєвський: Справа не в тому, російський, український чи ізраїльський режисер. На Майдані не було національностей, і фільм це теж демонструє. Візьмемо, наприклад, Сергія Нігояна, якого було вбито першим. Він був вірменом, але його батьківщиною була Україна, й він віддав своє життя за її майбутнє. Другим був Михайло Жизневський з Білорусі. Майдан став дивовижним союзом людей різних національностей, соціальних груп та віку. Це для мене було дуже важливо донести до глядачів з усього світу. Крім того, ми бачили дивовижну єдність церкви та народу. Адже часто буває, що церква стає частиною державного механізму контролю над людьми. А тут церква, причому практично всі конфесії, була на боці людей.

"Зиму у вогні" вже подивилися у Венеції та Торонто, а також журналісти з різних країн. Як люди реагують на фільм?

На кінофестивалі у Венеції приймали дуже тепло. Після прем’єри глядачі хвилин п'ятнадцять аплодували стоячи. Люди плакали, вони відчули біль персонажів фільму, вони аплодували героям. Потім ми показували фільм у Торонто на фестивалі TIFF, де отримали приз глядацьких симпатій за кращий документальний фільм. Я вважаю, що це найкращий доказ того, що він сподобався.

З часів подій на Майдані відбулося кілька виставок, присвячених ним, вийшли книжки, документальні передачі та фільми. У чому, на ваш погляд, актуальність теми зараз?

Я не політик, я режисер. Для мене Майдан був справжньою віхою в історії. І тема все ще актуальна, адже всі ми слідкуємо за новинами. Ми все ще маємо справу з темою з перших шпальт.

Але головні винуватці побиття та вбивств людей досі не покарані - в тому числі й за ті злочини, які ви показали. Чи сприймаєте ви свій фільм як звинувачення?

Мій фільм - це історичний документ. Я не маю на меті звинувачувати будь-кого. Я вірю, що закон буде дотримано, але працював не для того, аби вершити правосуддя. Ми допомагаємо по-своєму: наші оператори працювали всюди, та багато відзнятого матеріалу ми передали українським компетентним органам, які ведуть розслідування.

Зараз в Україні діють заборони на показ фільмів та серіалів російського виробництва, в яких підносяться силові органи, існують чорні списки книг та артистів. Як ви до цього ставитесь?

Я не можу судити про те, що українська держава робить у цей час, як бореться за свою свободу так як воює зі своїми ворогами. Що стосується Росії, то я не був там вже кілька років та поки що не планую. Напевне, я не найбажаніший гість на російській землі. Але кінематографісти є всюди, й усім нам необхідні свобода слова та свобода самовираження.