Майдан очима німецького студента

Молодому фотографові Робіну Гіншу, який був свідком розстрілу протестувальників на Майдані, не завжди вдавалось закарбувати події, учасником яких він ставав. Одного разу митець і сам потрапив під обстріл. У 20 метрах від нього падали поранені і вбиті. Німецькому студентові вдалось добігти до укриття. Коли перестрілка затихла, він побіг у бік готелю "Україна" поруч із Майданом, де і знайшов захисток. "Я не зробив жодного знімку цієї перестрілки. Мені зовсім не хотілося у свої 28 років померти під час зйомки", - розповідає Робін Гінш.

Deutsche Welle попросила митця розказати про серію фотознімків, зроблену на Майдані, а також про те, де в Німеччині можна вивчати мистецтво фотографії.

DW: Робіне, де Ви навчались майстерності фотографа?

Робін Гінш: Я почав вчитись у Державній вищій школі дизайну в Карлсруе у відомого професора Ельґера Ессера, потім у Ганноверській вищій школі за спеціальністю "Фотожурналістика й документальне фото" і завершую навчання у Вищій школі прикладних наук у Гамбурзі. Я вивчив практично всі види фотографічного ремесла - від художньої фотографії та дизайну до класичної документальної фотожурналістики. У Німеччині більше 25 вишів, у яких викладають фотосправу та фотомистецтво. У кожного з них свої особливості. Скажімо, у Дортмунді та Білефельді робиться ставка на класичне документальне фото, у Карлсруе або Гамбурзі можна оволодіти мистецтвом фотографії у більш широкому сенсі.

Я за спеціальністю дизайнер засобів масової інформації та комунікації, а простіше кажучи - професійний фотограф-документаліст. Крім того, я багато працюю у сфері відеозйомки, брав участь у виставках зі своїми відеоінсталяціями. Багато хто із моїх однокурсників паралельно до фотографії займалися живописом.

Але для навчання фотомистецтву окрім бажання необхідні ще й першочергові навички і здібності. Як їх оцінюють під час вступу?

Для цього під час подачі заявки до вишу необхідно надати папку зі своїми роботами. Це робиться для того, аби викладачі могли розподілити студентів по різноманітних кафедрах у залежності від їхніх здібностей - одним краще вдаються фотоетюди, портрети, панорамні й ландшафтні знімки, іншим ближча фотодокументалістика.

Якщо людина не подає до приймальній комісії фоторобіт, то її шанси вступити до вишу дорівнюють нулю. Тим, хто подає документи у навчальний заклад у Дюссельдорфі, наприклад, де навчають азам класичної художньої фотографії, не варто подавати на творчий конкурс знімків, виконаних у документальному стилі із гарячих точок. Таким людям краще йти до вишів у Ганновері, Гамбурзі або Дортмунді. Там учать тому, щоб через свої роботи не просто показувати, але й пояснювати глядачам світ, який їх оточує.

Тим, хто займається художньою фотографією, варто прагнути до вишів у Лейпцигу, Дюссельдорфі або Карлсрує. Тут роблять ставку на художню майстерність. У Бремені, скажімо, навчають також і мистецтву оформлення друкованої продукції, як-от книжок, журналів, брошур, рекламних плакатів.

Ви багато разів бували в Україні. Із чим пов’язане Ваше зацікавлення цією країною?

Інтерес до України у мене виник ще у 2010 році, коли до влади прийшов Віктор Янукович. Німецькі ЗМІ неоднозначно сприйняли цей факт, багато журналістів передрікали цій країні дуже важкі часи. Для мене у ній перетинаються і змішуються культури та менталітет жителів Східної та Західної Європи. І мій інтерес як фотографа був зосереджений саме на цих особливостях. Я багато знімав в Україні у 2010-2012 роках. А в 2014-му став свідком розстрілу Майдану. Мені було зрозуміло, що на Україну чекають великі потрясіння. Декілька місяців потому я знову повернувся до Київ. Днями я знову поїду до України.

Які у Вас плани цього разу?

Я намагаюся за допомогою тривалих спостережень за подіями краще пізнати український народ. Мені цікава динаміка розвитку життя у країні, зміни, які у ній відбуваються. Я хочу зрозуміти, звідки українці черпають свої сили, добиваючись незалежності та намагаючись вирішити самостійно, із ким їм по дорозі - із Росією або країнами Євросоюзу.

У Вас є серія фотографій, яка називається "Майдан". Яким Ви його побачили?

Це було місце, де вирішувалося майбутнє України. Там відчувалася велетенська напруга через протистояння владі, яка намагалася звільнити площу від протестувальників. А люди не хотіли її залишати до тих пір, поки у країні й у владних структурах не відбудуться зміни, які їм були обіцяні. Я багато спілкувався з людьми на Майдані, чув різні думки - від найрадикальніших до зважених та реалістичних. Там був представлений широкий спектр поглядів та інтересів: від "Правого сектора" і демократів до лібералів та анархістів. Однак у кожного була ціль вибороти краще життя у країні.

Що саме Вас особливо здивувало та вразило на Майдані?

Здивувало, у першу чергу, прагнення людей зламати існуючу систему ледь не голими руками, забарикадувавшись від поліції. Багато хто буквально в хокейних шоломах та будівельних касках був сповнений рішучості стояти до кінця.

Крім серії фотографій про Майдан, у Німеччині виставлялися й інші Ваші роботи, відзняті в Україні.

Так, я брав участь у декількох виставках - у Гамбурзі, Аугсбурзі, Лейпцигу та Кельні. Серед моїх робіт є й фотографії із Донецької області - Краматорська, Слов'янська, Артемівська. На фотографіях з Майдану більше людей та документальних сюжетів, а з Донецької області багато ландшафтних і панорамних знімків. Тоді там ще не було війни. Під час своєї нової поїздки я планую знімати у східній частині України, де ситуація залишається дуже напруженою.

Чому Вас увесь час тягне до України?

Для мене як фотографа-документаліста ця країна приваблива ще й тому, що я давно хочу зрозуміти, де насправді пролягають європейські кордони. Я багато знімав у Північній Африці, наприклад, у Сеуті - іспанському місті на північному узбережжі Марокко, практично по інший бік європейського кордону. Я шукаю відповіді на запитання, де починається і де закінчується Європа, чи дійсно її культурні й ментальні кордони пролягають там, де починаються держави, які не входять до Європейського Союзу? І все більше приходжу до висновку, що чітких кордонів не існує, вони розмиті і більш прозорі, ніж ми припускаємо. Саме це я й намагаюсь своїми фотографіями донести людям.