Європа, Меркель і парламент
27 грудня 2012 р."Якби я ставилась до цього з легкістю, то могла б сказати, що найгірше уже позаду", - казала Анґела Меркель на партійному з'їзді Християнсько-демократичного союзу у Ганновері на початку грудня. Втім, легковажність - риса, яка не притаманна німецькому канцлеру, тим більше у питаннях єврокризи. "Я наголошую, що ми повинні бути обережні", - наполягала вона.
Рятувати євро стало в 2012 році для німецького уряду досить складною справою. Річ ось у чому: 28 лютого цього року Конституційний суд Німеччини вирішив, що з усіх питань порятунку єврозони останнє слово має говорити німецький Бундестаг. Навіть тоді, коли в Європі все палає і ситуація вимагає швидких дій. Тобто, якщо в Брюсселі вирішується питання про надання чергових пакетів допомоги країнам ЄС, які найбільше потерпають від кризи, то в німецької канцлерки руки зв'язані доти, доки їй не надасть "зелене світло" Бундестаг.
Напередодні оголошення Конституційним судом свого вердикту, Бундестаг ухвалив рішення про надання другого пакету допомоги Греції у розмірі 130 мільярдів євро. Це рішення хоча й було ухвалене більшістю, але навіть у лавах правлячої коаліції одностайності не було. Сумніви, що Грецію ще можна врятувати за допомогою рятівних пакетів, зросли й серед консервативних та ліберальних політиків.
Меркель триматиме курс
У день голосування в парламенті Меркель виглядала стомленою, бо навіть вона не була певна в тому, як допомогти Греції. Може, справді варто, щоб Греція вийшла з єврозони? Але що це означатиме для валютного союзу? Чи не викличить це реакцію доміно, коли за Грецією "заваляться" Іспанія та Італія? Висловлювати сумніви вголос Меркель, однак, не могла. Вона повинна була поширювати переконання, що грошова допомога врятує Грецію і не можна відхилятися від курсу жорсткого заощадження.
Але у Європі дедалі частіше почали лунати сумніви стосовно обраного шляху економії. Сумніви почали лунати й у Франції, яка якраз готувалася до президентських виборів. Кандидат від соціалістів Франсуа Олланд виступав проти жорсткої та безальтернативної політики заощаджень та вимагав об'єднати європейські борги і випустити так звані євробонди.
Олланд не Саркозі
26 червня 2012 року Олланд став президентом Франції. Для уряду Німеччини ця перемога стала критичною, адже Анґела Меркель мала забезпечувати стабільність у єврозоні. Тож у Берліні вона заявила, що при ній євробондів не буде, а обіцяні Афінам мільярди надаватимуться тільки в обмін на виконання жорстких заходів заощадження.
Така позиція не врятувала від потужного зустрічного вітру: до Олланда приєднались керівники урядів Італії та Іспанії, які на червневому саміті ЄС домоглися спрощення умов доступу до європейської "рятівної парасольки". Криза в єврозоні спричинила для Меркель і внутрішньополітичні труднощі: саме тоді вона торгувалась з опозицією в Бундестазі за голоси щодо ухвалення Європейського фіскального пакту, який передбачає суворішу бюджетну дисципліну, та запровадження постійного європейського стабілізаційного фонду ESM.
Згода перед відпусткою
Соціал-демократи та "зелені" виставляли свої умови в обмін на підтримку намірів Меркель. 30 червня, в останній день перед парламентськими канікулами, Бундестаг і Бундесрат за кілька годин проголосували як за Європейський фіскальний пакт, так і за стабфонд ESM. Однак пакет законів чинності не набув, адже противники постійного стабфонду звернулись до Конституційного суду, оскільки вважали, що ризики Німеччини в цьому проекті непередбачувані. Президент Німеччини відклав підписання законодавчих актів, а в Європі забили на сполох: без Німеччини рятівна парасолька не відкривалась.
Тим часом ситуація в південно-європейських країнах почала загострюватись. Тож 19 липня німецькі депутати мали повернутись зі своїх відпусток до пленарної зали та вирішити питання про надання грошей Іспанії. Завдяки 100 мільярдам євро мали бути врятовані місцеві банки.
У Греції, яка перебувала на межі банкрутства, теж уже зрозуміли, що зі своїми реформами їм швидко не впоратись. У Німеччині низка політиків з коаліції заговорили вголос про вихід Греції з єврозони.
Греція на виході?
Погрозу, що Грецію можуть попросити полишити єврозону, почули в Афінах. Новий грецький прем'єр Антоніс Самарас публічно пообіцяв не тільки запровадити реформи, але й у майбутньому повернути надані Європою кредити. Він просив, однак, "відтягнути" виконання вимоги міжнародних кредиторів зі зниження дефіциту бюджету на три відсотки до 2016 року. Франція пішла назустріч цьому проханню, Німеччина ж категорично виступила проти. Тож, 23 серпня Олланд прибув до Меркель у Берлін. Політична атмосфера напружилась.
24 серпня під час зустрічі в Берліні з грецьким прем'єром Самарасом Меркель запевнила, що Німеччина й надалі буде солідарною з Грецією: "Ми знаємо, чим мають жертвувати громадянки й громадяни Греції". Причина її нового тону: зіпсований імідж Німеччини та її канцлера за кордоном.
Водночас, зважаючи на напружену фінансову ситуацію в Іспанії та Італії, 6 вересня Європейський центральний банк ухвалив рішення про скуповування державних облігацій проблемних країн єврозони. Очільник ЄЦБ Маріо Драгі заявив тоді, що "безлімітна" програма завершиться, коли будуть досягнуті всі цілі.
Проти цього виступив німецький член ради ЄЦБ, голова Центробанку Німеччини Єнс Вайдеманн. Його позиція як раз і відобразила сумніви уряду ФРН в успішності цього заходу, висловлювалися, зокрема, побоювання, що такий крок сприятиме розвитку інфляції. А німецькі депутати звернули увагу на брак відсутності парламентського контролю над Європейським центробанком.
ESM закріпився
А вже за тиждень, 12 вересня, Конституційний суд ФРН надав Німеччині зелене світло на участь у стабфонді ESM. Однак із застереженнями - участь Німеччини у фонді не повинна перевищувати 190 мільярдів євро. Крім того, кожна зміна в роботі рятівної парасольки має пройти через Бундестаг.
Борги Греції тим часом зростали. ЄС вирішив все ж таки не кидати її напризволяще та дозволив залишатись у єврозоні. "Повільніше, ніж ми це уявляли, і, можливо, не досить ефективно, але загалом дещо таки змінилось", - зауважила в одному із своїх виступів всередині жовтня Меркель.
Проте, для МВФ цього не достатньо. Його керівниця Крістін Лагард не погодилась з пропозицією країн єврозони надати Греції нові кредити під свої гарантії, адже вони могли ще більше роздмухати заборгованість Афін. Натомість Лагард закликала запропонувала знову списати Греції частину боргів. Цього разу розплачуватися мали не приватні кредитори й банки, а країни єврозони. Від такої пропозиції європейські уряди, звісно, були не в захваті. Німеччина категорично відхилила пропозицію МВФ: за рік до парламентських виборів політики не хотіли пояснювати виборцям, чому чатина грошей, витрачених на допомогу Греції, втрачена.
Кінця кризи не видно
Натомість наприкінці листопада таки вирішили дати Греції на два роки більше часу для зменшення дефіциту бюджету. Тепер цей термін випливає 2016 року. Крім того, ухвалено цілий пакет додаткових заходів, які серед іншого передбачають і зниження процентів по вже наданих кредитах та подовження строку їх виплати. Греція, в свою чергу, мала викупити свої держоблігації, які сильно подешевшали, й таким чином скоротити держборг на 30 мільярдів євро.
На кінець 2012 року ні в кого не залишилось ілюзій, що цих заходів вистачить. Незадовго до Різдва міжнародні кредитори вирішили надати Греції наступні 50 мільярдів євро допомоги, які Афіни мають отримати на початку 2013 року. І це - не останні мільярди.