Як у ФРН вирішують проблему з органами для трансплантації

Торік лише 932 пацієнти, які померли в німецьких лікарнях, стали посмертними донорами. У них вилучили загалом 2995 внутрішніх органів, в тому числі 1524 нирки, 726 печінок, 329 легень, 324 сердець, 87 підшлункових залоз і 5 тонких кишок. Так виглядають щойно оприлюднені дані німецького Фонду трансплантації органів (Deutsche Stiftung Organtransplantation, DSO).

Натомість у черзі на трансплантацію стоять в Німеччині близько 10 тисяч пацієнтів. Щороку приблизно тисяча з них або вмирають, так і не дочекавшись відповідного донорського органу, або стан їхнього здоров'я настільки погіршується, що трансплантація стає неможливою.

Обмеження на вилучення внутрішніх органів

Німеччина посідає одне з останніх місць в Європі за кількістю посмертних донорів. На мільйон її жителів припадає лише 11 людей, у яких після смерті вилучили в 2019 році внутрішні органи для пересадки безнадійно хворим пацієнтам. У Польщі таких було 15, в Бельгії - 33, в Португалії - 34, а в Іспанії - навіть 47 на мільйон.

Згідно з чинними на сьогодні німецькими законами, вилучення органів у померлого пацієнта дозволене в суворо обмежених випадках. В ідеалі людина ще за життя мала письмово надати свій дозвіл або в так званому "заповіті пацієнта" (Patientenverfügung), а бо в "посвідченні донора органів" (Organspendeausweis).

Такі посвідчення - картонні карточки розміром як кредитка - носять у своїх гаманцях, згідно з опитуванням, приблизно 40 відсотків німців, причому 37 відсотків задокументували в них свою згоду на посмертне вилучення органів. Якщо в померлої людини немає ані "заповіту пацієнта", ані "посвідчення донора органів" (а були вони лише в 15 відсотків тих, хто став посмертним донором), то рішення ухвалюють її близькі - або виконуючи її останню усну волю (40 відсотків випадків), або відповідно до власних морально-етичних переконань (19 відсотків). У таких випадках досить часто (41 відсоток) рішення ухвалюються проти вилучення органів.

Тим часом для трансплантації годні внутрішні органи дуже великої кількості людей. Вікові обмеження існують лише для донорства тканин. Наприклад, донором сухожилків можна стати лише до 65 років. Нирки, печінку, серце та серцеві клапани часто вилучають у померлих пацієнтів, які були суттєво старшими. Врятувати від сліпоти молоду людину може рогівка ока навіть 100-річної людини.

Скандал у черзі на трансплантацію органів

Низьку кількість посмертних донорів у Німеччині часом пояснюють гучним скандалом, який спалахнув 2012 року. Тоді з'ясувалося, що деякі корумповані лікарі у німецьких лікарнях навмисно діагностували своїм платоспроможним пацієнтам гірший стан здоров'я, ніж він був насправді, аби просунути їх на початок черги на трансплантацію. І з цієї, мовляв, причини, готовність німців ставати посмертними донорами стала низькою.

Утім, насправді сьогодні готовність віддавати власні органи після смерті в Німеччині висока як ніколи. Згідно з нещодавно проведеними опитуванням дослідницького інституту Forsa, 84 відсотки жителів Німеччини позитивно ставляться до посмертного донорства. Серед молодих людей віком від 18 до 29 років їх навіть 93 відсотки. Навіть у старшій віковій групі від 50 до 69 років таких людей також багато - 79 відсотків. Категорично проти - лише вісім відсотків, стільки ж ставляться до посмертного донорства нейтрально.

Частка жителів Німеччини, які й самі готові у разі смерті пожертвувати своїми органами для пересадки ще живим пацієнтам, нижча, але й вона перевищує 70 відсотків. Тож справжні причини дефіциту органів для трансплантації інші, вважають експерти.

Іспанський досвід вилучення органів для трансплантації

Одна з них - структура лікарень в Німеччині. В Іспанії, зазначає німецький DSO, на вилученні внутрішніх органів спеціалізуються тільки кілька клінік, оснащених відповідним чином і з відповідним персоналом. Для лікарів і санітарів відділень інтенсивної терапії в них це звична повсякденна робота.

Крім того, в Іспанії, як і в цілій низці інших європейських країн, дозволено вилучати внутрішні органи і у людей, які померли від колапсу серцево-судинної системи, тобто після зупинки серця. У Німеччині - лише в тих, у кого зафіксована смерть головного мозку, а серце ще б'ється.

У ФРН в системі посмертного донорства беруть участь приблизно 1300 лікарень. Понад половина з них не провела торік жодного вилучення внутрішніх органів у померлих там пацієнтів. Справа в тому, вказує експерт в цій сфері Гайко Буррак (Heiko Burrack), що невеликі клініки економічно не зацікавлені в цьому: метушні багато, доходів мало.

Живий пацієнт вигідніший за посмертного донора

Перш за все, пояснює Буррак, хтось в лікарні повинен взагалі подумати про те, що пацієнт, який помирає, взагалі може стати донором органів. Потім два лікарі, яких ще треба знайти, незалежно один від одного повинні засвідчити смерть мозку - повне припинення діяльності півкуль, мозочка і мозкового стовбура без надії на їхнє відновлення. Це триває, як мінімум, два дні, протягом яких ліжко у відділенні інтенсивної терапії зайняте і недоступне для іншого ще живого пацієнта.

Крім того, медичний персонал має за допомогою дефіцитного обладнання підтримувати життєдіяльність внутрішніх органів посмертного донора, підключивши його до апаратури штучного дихання. Після цього хірурги вилучають потрібні органи.

Це відбувається, як правило, вночі, зазначає Буррак, адже вдень в операційних залах відбуваються планові операції. Після нічної зміни хірурги повинні мати день відпочинку. Видатки у лікарень високі, але повертаються вони не повністю. Набагато вигідніше взяти на лікування нового пацієнта на те місце, яке займає потенційний посмертний донор.

Проєкт міністра: донори за замовчуванням

Дещо для поліпшення ситуації у цій сфері міністр охорони здоров'я ФРН Єнс Шпан (Jens Spahn) минулого року зробив - у більшості німецьких лікарень тепер є уповноважені з питань донорства, кращим став фінансовий бік справи. Але найбільше надій міністр покладає на кардинальну зміну самої системи донорства та трансплантації органів.

Зараз, щоб стати посмертним донором у Німеччині, треба проявити власну ініціативу, чи то зробити відповідний запис в "заповіті пацієнта", заповнити та носити з собою "посвідчення донора" або хоча б встигнути оголосити свою волю близьким. Шпан же пропонує запровадити правило презумпції згоди на донорство: за замовчуванням повинні вважатися посмертними донорами всі, хто ще за життя однозначно не заявив про свою відмову ним стати і не був занесений до спеціального реєстру.

Таке правило діє у багатьох інших європейських країнах, наприклад, в Австрії, Болгарії, Угорщині, Італії, Іспанії, Латвії, Польщі, Португалії, Словаччині, Франції, Чехії. Їхній позитивний досвід у цій сфері начебто очевидний. Але в Німеччині є й чимало противників ідеї зробити всіх жителів країни за замовчуванням донорами органів.

Посмертне донорство і самовизначення людини

В тому числі, в Бундестазі, де цього четверга, 16 січня, на голосування, крім законопроєкту консерватора Єнса Шпана, якого підтримують і деякі соціал-демократи, і представники опозиційних партій, виноситься ще один. Він теж міжфракційний - від Зелених і Лівої партії.

Його автори вказують на морально-етичний бік питання, вважають модель Шпана надмірним обмеженням права людини на самовизначення. Вони пропонують зберегти чинну практику, але зобов'язати лікарів і державні органи звертати увагу жителів Німеччини на цю проблему і пропонувати їм занести себе до списку потенційних донорів. Можливість така є, наприклад, під час видачі нових документів, що посвідчують особу людини, що в Німеччині доводиться робити щонайменше раз на 10 років.

Не факт, що Бундестаг проголосує за пропозицію міністра охорони здоров'я. Його, щоправда, підтримує дещо більше депутатів, ніж альтернативний законопроєкт - 222 проти 191, як показало рейтингове голосування влітку минулого року. Але інші парламентарії - а загалом їх в Німеччині 709 - ще не визначилися з тим, якому варіанту віддати перевагу.