Реформа трансплантології

Нині, за даними МОЗ України, в країні діє Державна цільова соціальна програма "Трансплантація", працюють 7 державних трансплантаційних центрів. Щороку вони могли б робити приблизно 6500 операцій з пересадки печінки, серця, нирок, допомагати хворим на цукровий діабет. Проте, за даними головного трансплантолога МОЗ України, лікарі роблять лише один відсоток від необхідних операцій. Минулого року лише 86 пацієнтам пересадили нирки – виключно завдяки донорству родичів. Пересадку печінки вдалося зробити 14 хворим, і тільки одному – серця. Такі показники в Міністерстві охорони здоров'я пояснюють фактичною відсутністю внутрішніх органів.

Поворот на 180 градусів

Покращити ситуацію Міністерство охорони здоров’я сподівається, запровадивши «презумпцію згоди» на вилучення внутрішніх органів після смерті людини та пересадки їх іншим особам. Про початок підготовки відповідного законопроекту нещодавно заявив головний трансплантолог МОЗ України Олександр Никоненко.

Таким чином МОЗ планує кардинально змінити чинний закон України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини», який регламентує правила вилучення внутрішніх органів. Адже нині у ньому закладена «презумпція незгоди» потенційного донора. Тобто, як прокоментувала Deutsche Welle президент Всеукраїнської громадської організації «Фундація медичного права та біоетики України» Ірина Сенюта, якщо особа не висловила згоди або незгоди бути донором за життя, після смерті за неї це роблять родичі та близькі. «Закон чітко забороняє трансплантацію при висловленій незгоді особи бути донором, або, якщо таку згоду неможливо отримати у близьких та родичів померлого, якщо вони проти», - пояснює Ірина Сенюта.

Саме таку позицію незгоди, за словами Сенюти, обирає більшість людей: «Ця тема в національному форматі забарвлена «чорними» випадками з практики, що нівелює можливість позитивного ефекту від спеціального методу лікування – трансплантації».

Недосконале законодавство чи хибний підхід до його втілення?

Народний депутат, секретар комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я Лілія Григорович, медик за фахом, в інтерв'ю DW зауважила, що за десять років існування Закону про трансплантацію медичні центри насправді нічого не зробили, аби заохочувати людей до донорства - ні соціальної реклами, ні роз’яснень щодо гідності таких вчинків. «В нас є люди, які хочуть творити добро. Я знаю дуже багато людей, які готові приєднатися до донорства, але їх треба покликати», - переконана Григорович.

Ще одну причину нестачі добровільних донорів експерт Харківської правозахисної групи Андрій Роханський вбачає в тому, що потенційні донори бояться співпрацювати з державою, адже вона не в змозі повністю засекретити медичні бази даних. «От, приміром, людина хоче віддати свої органи, коли помре. Так її просто вб’ють десь біля будинку!», - застерігає правозахисник.

Необхідна дискусія

Роханський хоч і вважає ініціативу Кабміну з реформування трансплантології в цілому прогресивною, наполягає на тому, що в законопроекті мають бути враховані не тільки інтереси медицини, а й інтереси, приміром, тих людей, хто за своїм віросповіданням не може бути донором після смерті. «Брати в усіх внутрішні органи на розсуд лікарів? Якщо буде введено презумпцію згоди, це не вихід», - переконаний Андрій Роханський.

Народний депутат Лілія Григорович також не схвалює зміни у галузі трасплантології під гаслом «дайте нам більше органів без дозволу», вважаючи такий підхід «непрофесійним». «Я, наприклад, за те, щоб інтенсивно розвивали фактор добровільної згоди. Треба багато зробити для зміни психології та ментальності суспільства в цьому складному питанні», - зазначає Григорович.

Ірина Сенюта з «Фундації медичного права та біоетики України», своєю чергою, нагадує, що Україна підписала Міжнародну конвенцію про права людини і біомедицину щодо трансплантації органів і тканин, яка передбачає отримання згоди і забороняє вилучення органів, якщо померла особа заперечувала проти цього.

Усі троє наполягають на широкому громадському обговоренні. Населення, переконані опитані DW експерти, має право отримати роз’яснення, навіщо ставати донором після смерті. Крім того, потрібна і всебічна дискусія фахівців, які відзвітують про реальний стан справ у вітчизняній трансплантології та її спроможності захистити права і донорів, і хворих.