Як позбутися президента?

Про можливість початку процедури усунення від влади федерального президента представники Лівої партії Німеччини голосно розмірковували ще минулими вихідними (7-8 січня). Слід перевірити, закликав речник "лівих" у Бундестазі Вольфґанґ Несковіч, чи не можна розцінити дзвінок Кристіана Вульффа головному редакторові видання Bild як спробу примусу.

Нагадаємо, напередодні публікації у газеті статті про півмільйонний приватний кредит Кристіана Вульффа президент телефонував до головного редактора видання Кая Дікманна та голови видавництва Springer Матіаса Депфнера. За словами Вульффа, метою його дзвінка було попрохати перенести публікацію на один день пізніше, натомість, за даними Bild, президент намагався погрозами взагалі запобігти публікації статті.

Можливість є, але...

Ганс Герберт фон Арнім, професор конституційного права Німецької вищої школи управління у Шпейері, вважає вимоги Лівої партії щодо перевірки справи вмотивованою. За його словами, можливо, у цьому випадку йдеться дійсно про спробу примусу. Якщо це так, наслідки для Вульффа були б однозначними: "Передумовою обвинувального акта щодо федерального президента є порушення ним федерального закону чи Основного закону Німеччини, а параграф 240-ий Кримінального кодексу, який забороняє примус, і є таким федеральним законом, згідно з яким навіть спроба має каратися".

Але навіть у разі, якщо дзвінок Вульффа офіційно визнають спробою примусу, процедуру усунення його від влади навряд чи розпочнуть, переконаний фон Арнім. "Для звинувачення перед Конституційним судом необхідна згода двох третин депутатів Бундестагу. Оскільки більшість, що складається з ХДС/ ХСС і ВДП, була за цього президента, малоймовірно, щоб нині вони підтримали прохання про імпічмент".

Політичний тиск можна витримати

Тобто складні приписи дозволяють Кристіану Вульффу нині спати спокійно. По-перше, дві третини членів Бундестагу чи Бундесрату мали б проголосувати за подання обвинувального висновку президенту до Федерального конституційного суду. По-друге, усунути президента з посади можна лише за умови порушення ним закону під час перебування на ній.

Звинувачення ж проти Вульффа, пов’язані з використанням ним дружніх зв'язків з підприємцями задля власних приватних інтересів, не можуть призвести до імпічменту, оскільки стосуються часів, коли він був прем’єр-міністром федеральної землі Нижня Саксонія. Звичайно, кримінальне розслідування щодо звинувачень у зловживанні Вульффом владою на посаді прем’єр-міністра посилило б політичний тиск на нього. "Якщо він таки втратить відкриту підтримку політичних партій та їхніх керівників, які привели до його влади, то йому буде непереливки, але юридично змусити залишити посаду його не можуть", - пояснює фон Арнім.

Народ не проти обирати президента сам

Тим часом громадськість відновила дискусію щодо необхідності прямого обрання президента народом. Досі його обирали Федеральні збори, які складаються з депутатів Бундестагу, а також з такого самого числа делегатів, відряджених земельними парламентами. Перед виборами кожна партія висуває свого кандидата на посаду президента. Іноді кілька партій домовляються про висунення спільного кандидата.

Деякі федеральні президенти Німеччини, наприклад Роман Герцог та Рихард фон Вайцзекер, свого часу вже висловлювалися за прямі вибори президента. Адже обраний народом президент був би менш політично залежний та мав би ширшу демократичну легітимність.

Політики не готові

Аргументи критиків про те, що обраний народом президент мав би забагато влади, правник фон Арнім вважає необґрунтованими: "Небезпеки зловживання владою немає, оскільки федеральний президент має дуже мало повноважень. Це не означає, що він не є важливим, адже виголошувати промови і представляти країну – це те, що об'єднує суспільство".

Щоправда, у можливість зміни виборчого закону фон Арнім також не вірить: "Для цього треба було б змінити Основний закон, а це теж можливо лише за згоди двох третин голосів Бундестагу та Бундесрату. Зважаючи на наявний досвід, варто визнати, що політики не готові віддати народу право обирати президента".

Автори: Рахель Ґессат / Тетяна Бондаренко
Редактор: Наталя Неділько