Фотодокази гостинності й агресії: країна-господар Євро-2012 очима фанів "Шальке"
4 липня 2011 р.
Цей момент Сузанне Франке запам'ятала надовго. Це було у Львові. Перший візит німкені в Україну. Її оточує юрба юнаків, нібито футбольних фанів, 20-30 осіб, які дико регочуть, вигукують «зіґ хайль» і цуплять транспарант, тому що він був антирасистського змісту. На нозі в одного з нападників – татуювання німецькою. Вислів «Unsere Ehre heißt Treue» перекладається як «Вірність – моя честь» і слугував гаслом військ CC. Франке налякало тоді, що, виявляється, відносно мало людей, до яких можна звернутися по допомогу – щоб вгамувати місцевих хуліганів, потрібна неабияка цивільна мужність.
В Україні існує готовність до насильства
Це побачення зі страхом у представниці фан-ініціативи «Шальке» проти расизму» Сузанне Франке відбулося 2009 року, але з тих пір вона наче «прищепилася» українською бациллою – регулярно знаходить підтвердження свого досвіду в повідомленнях преси. Звичайно, це не означає, пояснює Франке, що туристи на "Євро-2012" неодмінно почують вигукування нацистських гасел на вулиці, в громадському транспорті або на стадіонах. Але що серед українського населення існує готовність до насильства – до цього треба готуватися.
Коли дортмундська «Борусія» грала у Львові минулого року, на фанів німецького клубу стався напад в ресторані. Після гри з «Карпатами» уболівальники підшукали собі гарненьку кнайпу, щоб випити там пива та піти до готелю. Цілком ймовірно, в будь-якому іншому європейському місті «жовто-чорні» фани поспівали б футбольних пісень і розійшлися. Але група українців «з футбольного середовища» напала на них і спровокувала бійку. «Без зброї, але добрячу бійку. Двох-трьох людей було травмовано. Дортмундські фани зовсім не рахувалися із таким перебігом»,- констатує Сузанне Франке.
У 2010 році жінка збирала враження в Києві, і їй на власні очі довелося бачити звірине побиття п'яного фана міліцією на арені «Динамо», про що вона також розповідала Deutsche Welle. Враженнями про побачене Сузанне Франке нарешті вирішила поділитися на фотовиставці, яка відбудеться з 21 серпня по 9 вересня у Ґельзенкірхені. «Ми любимо Україну, ми знову туди поїдемо, і показувати негативні речі ми вирішили не спеціально, а тому, що наші футбольні друзі кажуть, що це не можна замовчувати»,- пояснює Франке.
Тим більше на виставці присутній не один суцільний негатив. Його не більше 20 відсотків, запевняють організатори. Франке впевнена, що туристи на "Євро-2012" знайдуть готелі до душі і відкриють для себе «прекрасну українську гостинність». Світлини привертають увагу до ще погано знайомої мешканцям Заходу країни, яка має як свої принади, так і «дивні» сторони.
Осередки ненависті
Футбольна першість Європи 2012 року вперше відбудеться в колишньому соцтаборі - в Україні з Польшею. Численні оглядачі зазначають, що деякі особливості фан-культури цих країн можуть неприємно здивувати західноєвропейців. Один із аспектів – це її зрощення із право-радикальним політичним середовищем. Йому присвячене дослідження «Різноманітність і толерантність в Україні в контексті Євро-2012», створене під егідою Фонду імені Еберта.
УЄФА суворо забороняє демонстрацію неонацистської символіки або символів ненависті радикальними угрупованнями на стадіонах або поблизу них. Команди, чиї фани показують такі символи, карають та обкладають грошовими штрафами. Все це для того, щоб зменшувати до мінімуму ознаки нетерпимості у футболі. Однак моніторинг, проведений у Польщі та Україні від вересня 2009 року до березня 2011-го, виявив 62 випадки демонстрації символів ненависті в Україні.
Із цього числа, як розповідає дослідження, у 51 випадку йшлося про демонстрацію символів расизму або фашизму, в двох випадках – антисемітських символів, у семи випадках – антимусульманських, і ще два випадки зарахували до іншої категорії ненависті. Автор дослідження Мрідула Гош пояснює, які саме знаки були на банерах фанів: кельтський хрест, череп, свастика, білий кулак та інші неонацистські символи.
Гош констатує, що в Україні існує близько 6 тисяч футбольних хуліганів та радикалів. Їхнє число постійно зростає. Хоча радикальні фан-групи ведуть здебільшого непублічний спосіб життя, не оприлюднюючи, наприклад, інформацію про кількість своїх членів, вони не соромляться виставляти свій расизм напоказ. Зокрема він легко простежується у назвах груп – Terror Family, U-27, Ultra' Fazione (згуртованих довкола футбольного клубу «Динамо» (Київ)), Werwolf, The Pride (прихильників «Карпат» (Львів)) або ж Barrakuda's, Avangard Fight Club (фан-угруповань «Дніпра» (Дніпропетровськ)).
Дослідниця наголошує, що хоча радикальні футбольні фанати - ультрас - в Україні зовні подібні до їхніх колег у Європі, серед них є особи, які відвідували расистські марші та носили транспаранти невиваженого змісту. Тобто, має місце зрощення футбольного фанатського середовища і право-радикального політичного спектру. Крім того, як засвідчив моніторинг, в минулому організовані футбольні хулігани нерідко провокували сутички з правоохоронцями на стадіонах. Ультрас негативно ставляться до міліції, а та, в свою чергу, вважає радикальні фан-групи своєю проблемою, зауважує автор дослідження Мрідула Гош.
Дослідниця не забуває і про позитивні імпульси, як-от запроваджена донецьким «Шахтарем» практика зменшення кількості міліціонерів на матчах або взагалі їх відсутність. Дисципліну на стадіоні забезпечують цивільні стюарди в спеціальному одягу. Прикладом «гірників» пішла низка інших футбольних клубів.
Страусина поведінка влади ситуацію не рятує
Проте повна відмова від міліції на футбольному дійстві може стати небезпечною, вважає Мрідула Гош. Вона згадує жорстку бійку, що трапилася на матчі Україна-Італія в Києві 29 березня 2011 року, коли купку лівійців, які махали прапорами та голосно раділи революції в своїй країні, атакували радикальні українські фанати. Оскільки правоохоронців не було, сутичка завершилася жорстоким побиттям лівійців.
Фахівці, які послідовно відстежують тему праворадикалізму в Україні, дуже сподіваються на реакцію українських посадових осіб щодо численних викладених фактів. «Я знаю, наскільки це важко. Але сигналом мала б стати чесність,- говорить представниця фан-ініціативи з Німеччини Сузанне Франке.- Якби держава або футбольні клуби визнали, що в частині суспільства та в частині фанів демонструються певні символи, та заявили б, що мають іншу позицію і раді бачити іноземців в Україні. Цього, на жаль, поки не сталося. Вдавати, наче нічого не відбувається, ситуацію не врятує».
Автор: Захар Бутирський
Редактор: Христина Ніколайчук