У тіні війни

До війни понад 200 кілометрів, але вона відчувається відразу за Харковом. Траса М-03 стала військової дорогою, по якій армійські вантажівки з гарматами і колони заправників котяться на схід. На узбіччі біґборди рекламують то українську армію, то дешеві автобусні рейси в Москву. Перші сліди війни видно в Слов'янську: підірваний міст нагадує про бої, що тут точилися.

Два роки тому, 5 вересня 2014 року, Україна підписала з проросійськими сепаратистами з Донецька і Луганська першу угода про припинення вогню (Мінськ-1). Проіснувала вона недовго, але лінія розмежування в цілому залишилася. Вона пройшла через райони, де багато етнічних росіян - більше третини населення. Як живеться їм на підконтрольній Києву території?

Недовіра до Києва

Пошук відповідей веде до Сєвєродонецька. У вересні 2014-го року він став адміністративним центром частини Луганської області, що залишилася під контролем Києва. Саме місто з такою назвою виникло в 1950-ті роки, коли СРСР створив тут центр хімічної промисловості. Працювати на найбільшому підприємстві міста, об’єднанні "АЗОТ", тоді приїхало багато росіян. Зараз воно переважно простоює.

У новітній українській історії у Сєвєродонецька вже був імідж "центру сепаратистів". Під час "помаранчевої революції" в кінці 2004-го року тут зібралися на з'їзд проросійські політики сходу й півдня країни, які погрожували Києву розколом. Через десять років місто стало частиною самопроголошеної "Луганської народної республіки" ("ЛНР"), але українська армія повернула його під контроль Києва. Великих боїв тут не було.

Відтоді всюди майорять синьо-жовті прапори, але настрої у городян не такі однозначні. Багато хто не довіряє владі в Києві або вважає, що та їх ігнорує. Це відчувається в розмовах, які жителі просять вести без мікрофона, побоюючись звинувачень у сепаратизмі.

Одна літня жінка, яка переїхала в Сєвєродонецьк з Сибіру, з гнівом у голосі розповідала, як одного разу українські військові направляли на неї зброю. Для неї в конфлікті в Донбасі винен Київ, а не Москва. Такі погляди у багатьох у Сєвєродонецьку, говорить один місцевий політик. За його оцінками, більше половини жителів 130-тисячного міста дотримуються проросійських переконань. На недавніх виборах більшість тут отримав "Опозиційний блок", що утворився після розпаду Партії регіонів.

Майже половина шкіл - російські

Чи є небезпека для росіян на сході України, про яку твердять російські політики і ЗМІ?

На вулицях Сєвєродонецька чутно майже виключно російську мову. З 21 міської школи вісім - повністю російськомовні. Серед них і школа №18. "Питання про відкриття українських класів виникали", - говорить директор Наталя Фоменко. Але такі ініціативи не знайшли підтримки батьків: "На жаль, більше трьох-п'яти заяв ми ніколи не набирали".

Під час бесіди жінка постійно переходить з російської на українську, демонструючи, що для неї це - звичайна справа. "Я ніколи не відчувала дискомфорту в цьому питанні, ніхто мене не переслідував, чи не впихував щось таке, що зачіпало б право на російськомовність", - говорить директор, сама - вчителька російської мови.

Фоменко пригадала лише один випадок, що може видатись типовим для України в її нинішньому стані. Одна проукраїнська громадянська організація вирішила прийти до неї в школу з неформальною перевіркою. "Їм хтось сказав, що я - сепаратистка", - говорить Фоменко. Поспілкуватись з учнями 11-го класу прийшли дві жінки. "Я дуже переживала, бо там навчалися діти з Донецька й Луганська, і я знала їхні настрої", - говорить директор. Але переживання виявилися марними. Відвідувачки, за словами Фоменко, дякували їй за гарну роботу.

Росіяни відчули себе українцями - і навпаки

Професор з Луганська Олександр Єременко називає себе "людиною російської культури". Завкафедрою філософії Східноукраїнського національного університету вже два роки живе в Сєвєродонецьку, куди переїхав з міста, яке опинилося під контролем сепаратистів. Переїхав до Сєвєродонецька і його ВНЗ, що носить ім'я упорядника знаменитого словника російської мови Володимира Даля, який народився в Луганську.

Заяви Росії про те, що росіянам та їхній культурі в Україні загрожує небезпека, Єременко вважає "безсоромною маніпуляцією", в яку, однак, вірять його колишні колеги по кафедрі, що залишилися в "ЛНР". Нещодавно професор провів власне дослідження про те, як війна змінила людей. За його словами, в питанні ідентичності результати неоднозначні - деякі етнічні росіяни відчули себе українцями - і навпаки.

Єременко не впевнений, чи Україні потрібна російська мова як друга державна, але вважає, що "російськомовні не повинні відчувати якогось тиску". Сам він запевняє, що українізації не відчуває.

Музучилище як притулок від війни

У відомому і за межами Сєвєродонецька музичному училищі імені Прокоф'єва російську культуру можна відчути особливо сильно. На стінах - портрети російських, радянських авторів і виконавців. Деякі з них, наприклад, Ян Френкель, відвідували училище, і пам'ять про них тут особливо бережуть. Але є й українські імена, в училищі шанують обидві культури, українські та російські класи - сусіди, каже заступниця директора Наталія Юрченко.

Дві третини викладачів працюють російською мовою, в основному це стосується музичних спеціальностей. "Тільки бандура викладається українською", - говорить Юрченко. За її словами, серед приблизно 160 учнів лише одна студентка "принципово говорить українською мовою".

"Важко сказати, яка культура нам ближче", - зазначає Ольга Булекова, яка викладає історію і філософію українською мовою. За її словами, коли вона сама в кінці 1960-х пішла в школу, то "потрапила в хвилю різкої русифікації". "Пам'ятаю, що підручники замінили, і ми вчилися за російськими", - говорить Булекова. Сьогодні, вважає педагог музучилища, "в якійсь мірі можна сказати, що захищати треба українську мову і культуру".

Коли мова заходить про Росію і її роль у війні на сході України, обом жінкам явно важко про це говорити. "Це важко усвідомлювати", - відповідає Юрченко на питання, чи є Росія агресором. Булекова каже, що училище аполітичне. "Це наш острів, ми можемо зайти сюди, видихнути і сказати, слава Богу, що я тут, я - в надійному укритті", - говорить викладачка.

"У нас навіть коли гриміла канонада, було дуже напружено все, а ми держіспити приймали", - кажуть обидві в один голос. Так музучилище підтримує і місто, що живе в тіні війни. За словами Юрченко, вони ніколи не проводили стільки концертів, як в останні два роки. Квитки завжди були розпродані.