Життєвий поворот

Тетяна Піддубняк пройшла шлях від журналіста локальної радіостанції до програмного директора однієї з найбільших FM-мереж України. Наступною сходинкою стала міжнародна діяльність – Тетяні запропонували річний контракт в центральному офісі “Радіо Свобода” у Празі. Маючи такий досвід втілених проектів, вона могла претендувати на привабливі посади в будь-якій медійній структурі України. Але після повернення з Чехії 2008 року журналістка кардинально змінила все у своєму житті.

Раптовий переїзд

На неабиякий подив друзів та знайомих Піддубняк полишила журналістику, аби… переїхати в маленьке село на Вінниччині. У селі Малий Чернятин Тетяна влаштувалася викладачкою англійської мови до школи. Для цього у нагоді став дипломом філолога, отриманий у Кривому Розі. У рідному Криворізькому педагогічному університеті Тетяна Піддубняк до початку журналістської кар’єри вже викладала деякий час англійську. Тепер замість студентів її слухачами стали сільські школярі. Та й зарплата не університетська – близько тисячі гривень. Це, до речі, разів у двадцять менше, ніж вона заробляла у ЗМІ.

Її історія нагадує приклади дауншифтингу (англ. “downshifting” – зміщення донизу), коли, скажімо, топ-менеджери фінансових установ влаштовуються працювати адміністраторами в танцювальні школи, аби мати більше часу для родини чи для власного розвитку. Таких історій по всьому світі стало значно більше, відколи світ охопила фінансова криза. Але Тетяна себе дауншифтером не вважає. За її словами, йдеться просто про здійснення давньої мрії. “Після повернення з Праги я, звісно, думала де працювати далі. Але зрозуміла, що це (діяльність медіа – прим. авт.) несерйозно, це взагалі не діяльність, а лише гламурна гра. І мені вона вже не цікава", - зізнається колишня журналістка.

Нове життя на Вінниччині

Останні п'ять років Тетяна мешкає на околиці села Малий Чернятин в будинку, що залишився їй в спадок від бабусі. Хата опалюється дровами, воду дістають з криниці, дуже часто зникає електрика – через дощ чи навіть сильний вітер село залишається без світла. “Тепер я на собі відчуваю, що стоїть за повідомленнями інформаційних агенцій про сотні населених пунктів, що залишилися без електропостачання внаслідок негоди. Бо сама живу в одному з таких населених пунктів. В Києві цього не зрозумієш”, - жартує Тетяна.

У Тетяни Піддубняк нині 67 учнів віком від 6 до 15 років. Вчителька каже, що робота у школі приносить їй неабияке задоволення. Для неї важливий творчий підхід до справи, аби й дітям було цікаво на уроках. Елементи гри та театру, за словами Тетяни, дозволяють дітям краще засвоювати матеріал. На початку навчального року кожен її учень обирає собі "англійське" ім’я –“Звісно, діти часто обирають собі імена відомих акторів чи кіногероїв. У мене вчаться в різних класах три Джека-Горобця, а ще Арнольд, Прескот, Кіра, а я собі обрала псевдонім міс Марпл. Учні звертаються один до одного лише з додаванням до імені слова “міс” чи “містер” , - розповідає Тетяна. Вона щиро пишається своїми учнями. Вчителька хвалиться, що багато її підопічних знають англійську краще, ніж діти з обласного центру, які приїжджають до села на канікули.

Гроші не такі важливі як в Києві

За словами Тетяни Піддубняк, багато односельців досі вважають її дивакуватою і не розуміють, для чого вона покинула столицю і приїхала жити в село. “Щось там нечисто”, - нерідко доводилося чути від односельчан. Довіра людей у селі вибудовується дуже повільно, каже Тетяна. І вибудовується завдяки взаємній допомозі. “До мене звернувся голова села з проханням допомогти взяти участь в обласному конкурсі інфраструктурних проектів сільських громад. Я написала два проекти, один з них пройшов за конкурсом і ми виграли грант у 50 тисяч гривень на встановлення в школі нових вікон ", - розповідає колишня киянка.

Тетяна каже, що розв’язувати проблеми сільської школи - завдання не менш складне, ніж керувати великою радіостанцією. Тільки тут інша форма віддачі. "Вона вимірюється не товщиною конверта з зарплатнею, а поглядами людей, які спостерігають, долучаються, бачать результат і розуміють, що неможливе – можливо. Це дає велике натхнення”, - наголошує Тетяна. Проживши у селі вже п'ять років, вона може впевнено сказати: це був правильний вибір.