Футбол як остання надія

Deutsche Welle: Пане Сергію, Ви – відомий любитель футболу та воротар української збірної письменників. Поділіться, будь ласка, Вашими особистими враженнями від "Євро-2012" в Україні.

Сергій Жадан: Мені поки що дуже подобається, подобається те, що відбувається на полях, подобається те, що відбувається на стадіонах, подобається, як себе поводять вболівальники.

- Як Ви гадаєте, чи допоможе "Євро-2012" покращити імідж України?

- Я боюсь, що воно може навпаки зашкодити іміджу, тому що, на жаль, оці-от тисячі вболівальників, які приїхали, яким тут подобається, які ходять на стадіони, не будуть писати в газети статті, про те, що вони тут бачили. А в газети і статті будуть писати журналісти, які приїжджають сюди часто не стільки за якимось позитивом, не стільки за тим, щоб відкрити для себе Україну, а стільки для того, щоб зібрати компромат, якого в Україні, на жаль, дуже багато і збирати його надзвичайно легко.

- А чи є у Вас якісь очікування з цього приводу від Європи?

- Та ні, єдине, що я завжди говорив і говорю і повторюю, що мені не дуже подобалися оці заяви про можливий бойкот України, про можливий бойкот "Євро". Мені здається, що не потрібно змішувати такі різні речі, як політика і спорт, і не потрібно заганяти Україну в таку певну ізоляцію, в глухий кут, тому що так чи інакше ми маємо свої проблеми, проблеми з владою, але мені здається, я вірю, що українське суспільство здатне ці проблеми вирішити і без бойкоту. Я сподіваюсь, що все-таки Європа зрозуміє, що українська політика і українське суспільство – це трошки різні речі, вони не тотожні. Не потрібно ототожнювати всіх українців з нашим президентом. Є українські політики і українська влада, а є громадяни, які в принципі несуть, звичайно, відповідальність за те, що відбувається в країні, але напряму не відповідають, скажімо, за згортання якихось громадянських свобод.

- Що, на Вашу думку, означає нині футбол для України?

- Футбол сьогодні, мабуть, якась єдина сила, яка об'єднує. Я був на матчі Україна-Швеція, і там був такий цікавий момент: час від часу вболівальники кричали якісь гасла. Скажімо, хтось починав російською мовою кричати "надо гол", а хтось інший прикрикував "треба гол" українською мовою, і всі переходили на українську мову.

- Тобто, на стадіоні всі рівні?

- Фактично стадіон – це єдине місце, де для українців не так важливо, якою мовою ти говориш– українською чи російською, не так важливо, звідки ти – з Донецька чи зі Львова, не так важливо, за який клуб ти вболіваєш і за кого ти голосуєш. У нас є єдине, що нас об’єднує, - це наша національна команда. Це, мабуть, єдина річ, тому що політика нас давно не об’єднує. Економіка нас давно не об’єднує. Економічні якісь стандарти теж нас лише роз’єднують, партії нас роз’єднують, церква нас роз’єднує, культурою ніхто не цікавиться. Єдине, що в нас залишилося, - це наша футбольна збірна.