Футбольний патріотизм

Німецькі прапорці на подвір'ях та на вікнах, пристрасні співи національного гімну із рукою біля серця, чорно-червоно-золоті розфарбування на тілі та обличчі. Ще кілька років тому такі картинки було неможливо уявити. Тому що пишатися Німеччиною було " непристойним". Надто обтяжена країна своїм минулим. Але після футбольної першості світу 2006 року все різко змінилося. Показувати прапор раптом стало пристойним. Під час дебютного матчу ЧС-2006 Німеччина-Коста-Ріка німецькі гравці, коли лунав гімн, стояли обнявшись. Тисячі фанів на стадіонах і на майданчиках Public Viewing робили те саме. Це було новим для німців.

Потім це явище описували та вітали як "невимушений патріотизм". Мовляв, нарешті німецьке населення відкрило у собі здорову національну гордість. Після 2006 року цей феномен, як правило, повторюється кожні два роки, під час великих футбольних змагань. 

Пониження інших груп

Берлінський соціопсихолог Даґмар Шедіві для своєї книжки "Цілком розкуто у чорно-червоно-золотому?" опитала протягом попередніх трьох турнірів німецьких фанів на вулиці. Результат такий: для більшості головне – висловити приналежність до своєї країни. Однак із соціопсихологічного погляду це є небезпечним, пише Шедіві. Тому що гордість за власну групу завжди тісно пов'язана зі знеціненням інших груп.

Цю тезу підтримують і автори довгострокового дослідження "Німецькі відносини" Інституту дослідження конфліктів та насильства Білефельдського університету. Воно підтверджує, що опитані після ЧС-2006 були налаштовані більш націоналістично, ніж учасники минулих соціологічних опитувань. Фрайбурзький дослідник спорту Дітгельм Блекінґ інтенсивно відстежує ці тенденції, але не хоче робити з них далекоглядних висновків: "Існує лише два наукових дослідження на цю тему, які є не особливо репрезентативними". Зокрема для білефельдського дослідження було опитано менше тисячі респондентів.

Науково не доведено

Даґмар Шедіві для своєї роботи опитала теж лише кілька сотень осіб, зауважує Блекінґ. Разом з тим експерт погоджується з тезою авторки книги про те, що 2006 року стався "вихід національних почуттів".

Але цей процес почався не з ЧС-2006, а ще з об'єднання Німеччини 1990 року, продовжує Блекінґ: "Ще 1998 року письменник Мартін Вальзер у своєму знаменитому виступі у франкфуртській Паульскірхе закликав звільнитися від історичного тягара. Після цього всі присутні підвелися і, стоячи, йому аплодували."

Короткочасний ефект?

Спортивний експерт Блекінґ упевнений, що такі події мають лише короткочасний ефект, який швидко вивітрюється. Інакше чим пояснити те, що за кілька тижнів після прекрасного виступу на ЧС-2010 поліетнічної німецької збірної, який порадував багатьох німців, стала бестселером книга Тіло Сарацина "Німеччина самоліквідується".