В Ісландії відновлюється військова база США
27 квітня 2018 р.
Капітан Йон Гуднасон, який командує ісландською авіабазою Кеблавік протягом останніх 30 років, посміхається, згадуючи про короткий телефонний дзвінок від американських урядовців у травні 2014 року. Вони сказали, що хотіли б знову розмістити деякий персонал на військовій базі, яку залишили за 8 років до цього дзвінка.
"(Вони сказали - Ред.), чи зможемо ми приїхати завтра?" - розповів він DW у своєму офісі на авіабазі. Гуднасон каже, що не ставив жодних запитань, а просто почав готуватися. "Ми звикли до таких речей, - знизує він плечима, - Це те, заради чого ми тут". Пізніше американці пояснили, що Вашингтон хотів відновити спостереження за підвищенням російської глибоководної активності. І лише у 2016 році цей намір було формалізовано двосторонньою міжурядовою угодою.
Через чотири роки після цієї телефонної розмови повітряна база Кеблавік не є і, згідно з позицією ісландського уряду, ніколи не стане величезним військовим форпостом, яким ця база була в часи "холодної війни". Тоді там розміщувалося майже 3000 американських військовослужбовців, щоб стежити за росіянами. Цей контингент вивели у 2006 році - через 50 років після того, як США вперше розмістили свої сили в Кеблавіку, оскільки діяльність російських підводних човнів вже не була високою. Тож підводне полювання - головне завдання цієї бази - більше не вважалося потрібним.
Втім, часи змінилися, а з ними - і стратегічне значення Ісландії. Конгрес США минулого року виділив 14,4 мільйона доларів на модернізацію ангарів та інших об'єктів у Кеблавіку. Це свідчить про те, наскільки стурбовані у Вашингтоні через брак моніторингу за тим, що відбувається на півночі.
"Ми всі знаємо, чому це має місце", - заявив DW міністр закордонних справ Ісландії Гудлаугур Тор Тордарсон у Рейк'явіку. "Ми побачили активність російських військових, якої ми не бачили вже давно. Усі ці речі, з якими ми знайомі... Це те, що ми можемо сказати, релевантно знову".
Більш агресивну військову позицію Росії - з її вторгненням 2014 року в Україну та анексією Криму - також видно і під водою. Тордарсон пояснив, що в 2014 році США користувалися ісландською базою для підводного спостереження 20 днів, а у 2017 році - вже 150 днів. Але він сказав, що насправді йдеться про більше. "Ви помітите, що НАТО як організація тепер більше звертає увагу на північну Атлантику, ніж раніше", - додав міністр.
НАТО не хоче напруги на крайній Півночі
Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг підтвердив, що НАТО відзначає підвищення активності в Арктиці, реєструючи найбільшу кількість підводних човнів з часів завершення "холодної війни". "Водночас я вважаю важливим, щоб ми намагалися зберегти напругу на півночі на низькому рівні", - заявив Столтенберг цього місяця під час свого виступу в Лейденському університеті. "Це в наших інтересах і в інтересах Росії. Але меседж той самий: ми маємо бути рішучими, ми повинні бути здатними забезпечити переконливе стримування, і тому НАТО також потребує більше, наприклад, військово-морських можливостей".
Заступник речника НАТО П'єр Казале пояснив детальніше, а саме - що "(російські - Ред.) підводні човни можуть стати викликом свободі дій НАТО в морі та підірвати спроможність Альянсу переміщувати підкріплення між Північною Америкою та Європою в умовах кризи".
Одна з причин, чому НАТО створює нове "Атлантичне командування" - забезпечення безперебійної координації. Є також стурбованість тим, що важливі кабелі глибоководного зв'язку можуть бути під загрозою диверсії. "Відновлення можливостей для протидії субмаринам - одне з пріоритетних завдань НАТО", - сказав Казале DW.
У Кеблавіку двері завжди відкриті для США
Виділені США кошти використають для відновлення одного з військових ангарів на авіабазі Кеблавік для розміщення P8, більших і важчих літаків, ніж P3, які використовувалися раніше протягом десятиліть "холодної війни".
Попри географічну ізоляцію Ісландії та нестачу військових сил, Гуднасон не вважає, що повернення американських літаків та російських субмарин, за якими ті стежать, означає, що острів знову перебуває в епіцентрі нового військового протистояння. "Я думаю, що небезпеки немає. Це не питання небезпечної ситуації", - сказав він. "Це питання ситуативного усвідомлення... того, що робить "сусід".
За субмаринами РФ варто спостерігати
Магнус Норденманн, директор Трансатлантичної безпекової ініціативи Атлантичної ради, вивчав цю проблему для книги, яку він пише про роль Північної Атлантики у новій європейській безпеці. І Норденманн не надто спокійний щодо нинішнього розвитку подій.
"Нині російський флот - це не радянський флот. Він набагато менший, має значно менше кораблів і підводних човнів", - пояснив він DW. "З іншого боку, він значно досконаліший і набагато кваліфікованіший, ніж в часи "холодної війни". Крім того, флот отримав нові можливості, включно із запуском крилатих ракет, які вони неодноразово демонстрували біля узбережжя Сирії".
Норденманн також зазначив, що раніше це було під силу лише США та Великобританії. "Але зараз це і російська здатність, - підкреслив він, - Одне з моїх головних побоювань, пов'язаних з новими якостями російських субмарин - їхня здатність запускати крилаті ракети великої дальності, які можуть вражати цілі у Північній Європі".
Про всяк випадок
"Мова йде про те, щоб бути готовим, якщо за дуже, дуже малоймовірного сценарію ми матимемо міжнародну кризу в Європі, у Балтиці, у Сирії, - пояснює колишній посол Ісландії в США Альберт Джонсон, - дуже серйозну міжнародну кризу між США та Росією, яка зачіпає стратегічний ядерний баланс".
Він також зазначає, що найбільш небезпечні російські сили - підводні човни з крилатими ракетами - розміщені, перш за все, у Баренцевому морі, що в будь-якому випадку далеко від ісландських вод.
Міністр закордонних справ Тордарсон каже, що кожен в Ісландії сподівається, що ситуація ніколи не розвиватиметься у цьому напрямку. Він підкреслює, що це не ті погані старі часи, коли палець був готовий натиснути на курок. За словами міністра, Ісландія почуває себе безпечно. "Я думаю, ми можемо бачити, що як ця двостороння угода (зі США - Ред.), так і членство (Ісландії - Ред.) в НАТО є наріжним каменем нашої безпеки", - вважає Тордарсон. "У досконалому світі не потрібно було б мати жодної військової діяльності, але ми ще не там", підсумовує ісландець.