Націоналізація по-аргентинськи

Президент Аргентини Крістіна Фернандес де Кіршнер обожнює такого роду інсценування. Повністю в чорному, вона стоїть на фоні біло-блакитного національного стягу й портрета національної героїні Еви Перон. Її оточують обрані члени уряду та представники молодіжної організації, що з ентузіазмом починають плескати в долоні ще до того, як вона встигла що-небудь сказати. Тоді вона піднімає руку й оголошує: найбільший нафтогазовий концерн країни YPF буде націоналізовано в ім’я «громадських та національних інтересів».

Офіційно уряд Аргентини виправдовує своє рішення експропріювати власність в іспанського енергетичного концерну Repsol, який досі володів 57 відсотками акцій YPF, тим, що останніми роками він буцімто більше думав про виплату дивідендів своїм акціонерам, аніж про видобуток нафти, який тим часом неухильно падав. У твердженні Кіршнер правда – лише те, що експлуатовані YPF родовища справді вичерпуються, а попит на енергоносії в країні постійно зростає. У результаті Аргентині минулого року вперше за майже два десятиліття довелося імпортувати нафту, витративши на це понад 9 мільярдів доларів США.

Жодних перемовин

Тим часом теза про відсутність інвестицій у розширення видобутку звучить не вельми переконливо. Насправді Repsol представив не так давно план щедрих капіталовкладень. Кіршнер оголосила його «недостатнім», але при цьому зустрічатися з президентом іспанського концерну, аби обговорити суперечливі питання, не стала. Варто пригадати, що після її приходу до влади компанію YPF змусили включити в коло своїх акціонерів аргентинських інвесторів, які «випадково» виявилися близькими друзями сім'ї Кіршнерів – Крістіни та її покійного чоловіка Нестора, колишнього президента Аргентини. Найцікавіша деталь у цій історії полягає в тому, що новим співвласникам, що отримали чверть акцій YPF, навіть не довелося платити за цей пакет. Їм надали його в кредит, який вони виплачуватимуть за рахунок доходів від діяльності компанії.

І все ж головну причину націоналізації YPF треба шукати в іншому: Аргентині терміново потрібні гроші. Обсяги експорту третьої за величиною економіки Південної Америки падають, темпи зростання ВВП знизяться цього року наполовину - до 4 відсотків. Рівень інфляції офіційно становить менше одного відсотка, однак Міжнародний валютний фонд виходить з того, що насправді вона сягає 20 відсотків. Заради економії валюти уряд запроваджує абсурдні обмеження імпорту, що призводить до дефіциту дедалі більшої кількості споживчих товарів.

Грошове джерело

Крістіна Кіршнер та її уряд вже не вперше вдаються до такого засобу, як націоналізація. Так, вони «одержавили» власність приватних пенсійних кас, валютні запаси Центрального банку країни та доходи від телевізійних трансляцій матчів футбольної ліги. Усе це публіці подали як патріотичну турботу про благо аргентинців. Політолог Росендо Фрага охарактеризував те, що відбувається, дещо інакше: «Пані Кіршнер переходить від «капіталізму для друзів» до «держкапіталізму». Тепер настала черга YPF – компанії з річним доходом у 15 мільярдів доларів з ексклюзивними правами на експлуатацію щойно відкритих гігантських родовищ нафти та газу.

«Спостерігаючи за взятим урядом курсом, я помічаю ознаки ймовірної націоналізації й інших концернів», - заявив нещодавно в радіоінтерв’ю близький до уряду профспілковий лідер Оскар Лесано. Події довкола YPF є також спробою аргентинського керівництва відволікти населення від своїх власних прорахунків в енергетичній політиці. Держава уже багато років штучно утримує роздрібні ціни на енергоносії на низькому рівні та обмежує ціни виробників. Перехід до ринкових механізмів ціноутворення вдарив би по електорату Кіршнер, чого вона з усіх сил намагається уникнути.

Повчитися в сусідів

Оголошуючи про націоналізацію YPF, президент Аргентини аргументувала, що в усіх країнах Латинської Америки енергетичні ресурси контролюються державою. Але одна річ – контроль, а інша – державне втручання у справи компаній. У сусідній Бразилії, наприклад, енергетичний гігант Petrobras також підзвітний урядові, але повністю самостійний у питаннях ціноутворення. Це зміцнює довіру інвесторів. Тим часом аргентинській YPF, якій незабаром будуть необхідні щонайменше 25 мільярдів доларів для освоєння нових родовищ, тепер буде нелегко знайти інвесторів та кредиторів. Коли вона почне відчувати труднощі з фінансуванням, нинішні овації з приводу рішучих дій Крістіни Фернандес де Кіршнер швидко вщухнуть.