Карлес Пучдемон продає картоплю фрі у брюссельській вуличній ятці. Який жартівник першим змонтував цю фотожабу, з'ясувати неможливо. Але картинка потрапила точнісінько в ціль: як відомо, від великого до смішного - один крок. Ще вчора він вимахував прапорами на барикадах у Барселоні, а сьогодні сидить у столиці Бельгії та ЄС із порцією смаженої картоплі в руках.
Великі переконання вимагають великих жестів
Інші жартівники зображають Пучдемона як одного з персонажів коміксу "Пригоди Тінтіна", який вічно втікає. Юно-наївний стиль цього коміксу дуже добре пасує каталонцям. Бельгійський політик Гі Верхофстадт уже встиг ущипливо зауважити: "Якщо Тінтін (головний герой бельгійської версії коміксу. - Ред.) під час своїх пригод завжди знаходить способи розв'язання проблем, то Пучдемон у Каталонії залишає хаос і розруху".
За спиною в Каталонії Пучдемон залишив щонайменше своїх розчарованих прихильників, розгніваних однопартійців та ділові кола, які не знають, чого очікувати. І тимчасово керований із Мадрида регіон, який дуже прагматично скоряється "чужому правлінню". Імовірно, Пучдемон переоцінив революційний потенціал своїх запальних земляків. У хорошу погоду ходити на демонстрації весело. Однак пожертвувати добробутом і робочим місцем заради націоналістичної мрії, якщо при цьому зручно і доволі автономно живеш у Іспанії? Це звучить, як дурниця, вже тоді, коли про це пишеш.
Але верховний каталонець принаймні мусив би знати, що великі переконання вимагають від лідерів великих жестів. Це означає у будь-якому разі з високо піднесеною головою під спів каталонських пісень про свободу відстоювати свою справу перед судом у Мадриді. А от що виглядає дуже погано, так це залишити відповідальність своїм міністрам, а самому зникнути за нез'ясованих обставин. А потім наминати у Брюсселі картоплю фрі та бельгійський шоколад.
Політичний театр
Увесь цей театр про каталонську незалежність із Карлесом Пучдемоном у головній ролі і без того вже нагадує дешеву комедію. Пучдемонові порівняння іспанського уряду з диктатурою Франко можна вважати сміховинними або нахабними, як кому більше подобається. Постійне заклики до демократії звучить порожньо, якщо самі лідери нехтують її правилами. Урешті-решт екс-президент і його прибічники бабраються у власноруч створеній ролі жертви. При цьому одним оком вони постійно зиркають на публіку, перевіряючи реакцію глядачів.
У Росії, Туреччині та інших країнах люди сидять через свою політику або професію за ґратами. На тлі доль інших за політичний дитсадок у Каталонії стає хіба що ніяково. Таке враження, що ці героїчні борці за незалежність постійно кричать: "Ми хочемо, щоб нас гнітили!" Усе це для того, щоб виправдати власні цілі та доступ до теплих місць державної служби, забезпечити собі важелі провінційної влади та місце в теленовинах.
Таким нема місця у Європі
Ніяково й тоді, коли хтось постійно розповідає своїм прихильникам казочку про європейську допомогу, а потім, звісно, не може її забезпечити. Адже ні ЄС, ні Бельгія, яка не із власної волі прийняла Пучдемона, не хочуть подавати руку лідерові-розкольнику. Вони чекали на каталонців з таким же нетерпінням, із яким чекають спалаху чуми чи холери. Якщо бельгійцям пощастить, то їхня судова система не перешкоджатиме європейському ордеру на арешт і швидкій екстрадиції Пучдемона. Можливо, заодно вдасться і знову притлумити сепаратистські забаганки власних фламандців.
А президент в екзилі, як себе пафосно називає Пучдемон, тим часом знову опиняється в інтернаціоналі праворадикальних націоналістів Європи під схвальні оплески лівого крила. Пам'ятаєте приказку? Хто пристане до поганого товариства, той там і згине.
Цей коментар є особистою думкою автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.