Два потяги стрімко несуться назустріч один одному. Видається, зупинити їх не може ніхто. Цей образ упертості та запеклості, з якими Мадрид та Барселона діють у кризі, аж надто часто використовують у ЗМІ останніми тижнями. Тепер же обидва поїзди з усією силою врізалися один в одного. Каталонія проголосила незалежність, а іспанський Сенат дав зелене світло горезвісній статті 155, яка вводить у автономному регіоні пряме управління з центру.
Без сумнівів, для Іспанії це - історичний день. Або ж, якщо казати відсторонено, день, який дав старт докорінним змінам. У минулому в цьому регіоні чотири рази проголошували щось на кшталт "Каталонської республіки" або ж "Каталонської держави". Уперше - у 17 столітті під час так званої "Війни женців", Сегадорського повстання.
Потім - за Першої Іспанської республіки у 1873 році, ще згодом - двічі, у 1931 та 1934 роках, за Другої Іспанської республіки, напередодні громадянської війни в країні. В усіх цих випадках йшлося не про повноцінне проголошення незалежності. Натомість, були лише заяви щодо самостійного каталонського утворення у межах Іспанії, яка мала б стати федерацією. Більшість таких проголошених "незалежностей" тривала не довше кількох днів.
Рахой, політик з "покер-фейсом"
Саме тому на теперішнє перше реальне проголошення незалежності Каталонії дивляться настільки спантеличено та запитують, як так вийшло. Чому саме зараз, у 2017 році, у демократичній правовій іспанській державі? У державі, яка надає широкі права автономії, а каталонці, частина Євросоюзу, живуть у добробуті та мирі?
Щоб відповісти на це запитання, потрібно у першу чергу придивитися до Іспанії, хоча й не лише до неї. Те, як Мадрид намагався продертися через цю унікальну для країни кризу, свідчить про неабиякий, страхітливий брак уяви. Адже панівна консервативна партія під проводом знаного своєю беземоційністю політика з "покер-фейсом" Маріано Рахоя без жодного прояву співчуття чи дипломатичного такту розмахувала "мечем" статті 155. Рахой не доріс до посади такого рівня. Ще з 2010 року, відтоді як конституційний суд Іспанії за його ініціативою скасував оновлений Статут каталонської автономії від 2006 року, він значно доклався до загострення кризи.
Північна Ірландія Середземномор'я?
Звісно ж, у пошуку причин та відповідальних варто придивитися і до Барселони. Каталонський політик Люїс Рабель нещодавно попереджав,обігравши тему референдуму в Шотландії: "Аби не сталося так, що ми заснули з мрією про Шотландію, але прокинулися в Північній Ірландії". Найближчі дні покажуть, чи перетворять популісти-пропагандисти одностороннє та протизаконне проголошення незалежності на середземноморську Північну Ірландію. На це не сподіваються, проте побоюватися цього варто.
Хоча б зараз навіть найбільш сонним європолітикам нарешті має спасти на думку, що йдеться не лише про внутрішньоіспанську проблему. Новий вид "іспанки" - одностороннє проголошення незалежності - може вплинути і на інші країни ЄС. Євросоюзові не завжди вдаватиметься ухилятися від проблем на кшталт Шотландії чи Каталонії. Зрештою, ЄС має підготувати "аптечку" для невідкладної допомоги, яку можна було б конструктивно використовувати для вирішення проблем. Зокрема, як в іспанському випадку, коли уряду вона не під силу.