Кіноістрорії з провінції

"Це буде рік великих жіночих ролей", так, ще на передодні фестивалю повідомив директор Берлінале Дітер Косслік. Однак, на конкурсі не так багато стрічок, де жіночі ролі головні. В очі впадає зовсім інший тренд. Цьогорічний Берлінале став конкурсом простих історій. Події стрічок відбувались переважно у віддалених від міст районах, тож провінція поставала перед глядачами в усій своїй красі і потворності. Однак, деякі фільми обмежувались ще меншим знімальним майданчиком: дії відбувались в межах одного монастиря або ж навіть помешкання.

Інтимні історії

На Берлінале цього року презентували стрічки, які обійшли увагою мегаполіси. Крім того, багато фільмів зосереджувались тільки на долях головних героях. Складалось враження, що камери переслідують їх повсякчас і не залишають в спокої ні на хвилину. Отож, психологічні портрети, драми, інколи нестерпно важкі – такою є панорама 63-го Берлінале.

У польському фільмі "В ім’я" йдеться про боротьбу священика провінційної парафії з труднощами повсякденного життя та його власним сприйняттям сексуальності. Події двох французьких фільмів "Черниця" і "Камілла Клодель 1915" проходять у монастирі. Американський фільм "Земля обітована", так само, як і російський "Довге та щасливе життя" розповідають про селян, у яких увесь побут перевертається догори дриґом. А все через землевласників, які хочуть привласнити підприємства. Герой німецької стрічки "Золото" вирушає в пошуках цінного металу до Канади. А в австрійському фільмі "Райські надії" йдеться про притулок для товстунів: хлопчиків і дівчаток.

Людина і місто

Тож цьогоріч у тренді людське життя в глибинці. Принаймні такі стрічки журі відзначало найвищими оцінками. Втім, чимало фільмів зі своїми провінційними сюжетними лініями і індивідуальними долями особливо не вразили глядачів та критиків. Винятком є лише два фільми, що випадають з тренду "реаліті" фільмів, які отримали чимало оплесків від глядачів. Можливо, просто, для сучасної аудиторії, долі героїв з великих міст, виглядають переконливішими і актуальнішими?

"Глорія" - фільм чилійського режисера Себастьяна Леліо викликав шквал оплесків. Це історія жінки, якій далеко за 50, і яка перебуває у пошуках свого кохання. Глорія розлучена, її діти вже дорослі і живуть окремо. Втім жінка має надію знайти собі друга. Так само, як і акторка, Поліна Гарсіа, її героїня Глорія приречена на життя між надією і стражданням. Вона намагається вберегти самоконтроль, і шукає маленькі радості в одноманітних буднях. Це стрічка, має з одного боку досить нехитру сюжетну лінію, але з іншого вона надзвичайно зворушлива і психологічна.

Стрічки з Румунії та Ірану

У центрі сюжету стрічки з Румунії "Child's pose" історії жінки зрілих років, яка пережила автокатастрофу. Корнелія робить усе можливе, аби захистити від наслідків автопригоди свою родину. Режисер, Калин Пітер Нецер, вигадав історію своєї героїні, однак показав її на тлі реалій нинішньої Румунії. Так, фільм звертає увагу на різнобічні соціальні проблеми, які виникають у капіталістичному суспільстві.

Інша робота - від іранського режисера Джафара Панагі, який зараз перебуває у своїй країні під домашнім арештом. І хоча він відбуває покарання не за ґратами, однак має інший вид розплати: заборону знімати фільми. Ім’я режисера Панагі відоме зараз усьому світові, як сильного і вимогливого захисника власних прав. Перед своїм засудженням, у січні 2010 року, він отримав перемогу на фестивалях у Каннах, у Венеції, в Локарно й у Берліні.

Відзнака, якої не було

Ще й досі усі дивуються, як фільм Джафара Панагі, попри всі непорозуміння, все ж таки показали на фестивалі. Коли копія стрічки надійшла до Берліна, знімальну групу на традиційну прес-конференцію не запросили. Тут може бути тільки одне пояснення: усе через непрості взаємини з владою Ірану.

Фільм режисера "Закрита завіса" розповідає про письменника, який живе разом зі своїм псом на власній віллі біля моря. В Ірані цю тварину вважають "брудною", однак головний герой не хоче розлучатись з вірним другом, саме тому і обрав подібне вигнання для себе. У стрічці з’являється і режисер Панагі. Він грає самого себе. І тут тільки лінивий глядач не шукав паралелі між правдою і вигадкою.

Однак, режисер знову продемонстрував себе, як вигадливого майстра. Він не зняв біографічну стрічку, а зробив багатошаровий філософський фільм про життя і мистецтво, про мрії і реальність. І такі екзистенційні змагання тривають до самого кінця фільму, утім і він, не дає відповіді на усі запитання.

"Закрита завіса" - це стрічка, яка на Берлінале могла би виграти статуетку ведмедя. І це б була не лише політична заява, але й також справедлива нагорода за сильний і переконливий фільм цьогорічного конкурсу.