Жертвам Голокосту

Після нападу нацистської Німеччини на Радянський Союз у червні 1941 року Борис Рабінер мав залишити своє рідне містечко поблизу Вінниці. Тоді ще 16-річний юнак утік аж у Киргизстан. Два роки по тому він вступив до лав Радянської Армії, брав участь у фронтових діях, внаслідок чого залишився інвалідом, втративши ногу. Після війни Рабінер повернувся на батьківщину і працював учителем історії. У 1992 році він емігрував до США і за два роки як жертва нацизму отримав там одноразову компенсацію у розмірі 2500 євро.

"Грошей я не хотів ніколи, - каже Рабінер. - Грошима не відшкодувати ті страждання, які нам спричинені. Однак, це чесно і справедливо, що зусиллями Claims Conference я отримав цю компенсацію". Claims Conference - відома єврейська організація, створена у 1951 році для відшкодування постраждалим від нацистів жертвам Голокосту.

Запізніле зрівняння

В історії Бориса Рабінера є одна примітна деталь: якби він не емігрував до США, скористатися правом на отримання компенсації він би не зміг. І ця "прогалина у справедливості" усунеться тільки зараз. До цього часу євреї, які пережили Голокост і мешкали у країнах колишнього Варшавського договору, не отримували компенсацію з Hardship Fund - фонду допомоги Claims Conference, утвореного у 1980 році. Його кошти були передбачені тільки для тих, хто як і Рабінер, перебували на Заході.

За оцінками Claims Conference, на території колишнього Радянського Союзу відшкодування з Hardhsip Fund можуть отримати близько 80 тисяч людей. Наприклад, і Самуїл Ґольдштайн (ім´я змінено - ред.), який у 7-літньому віці разом з сім´єю утік з окупованої вермахтом території та опинився у Казахстані. Там він прожив до початку 1980-х, коли повернувся в Україну.

Досі Самуїл Ґольдштайн не мав права на отримання компенсації у розмірі 2556 євро тільки тому, що він залишився у Радянському Союзі. І його доля - не поодинокий випадок. "Саме по собі матеріальне відшкодування не настільки важливе, як офіційне визнання провини перед цими людьми", - каже речниця Claims Conference. Втім, такі люди, як Самуїл Гольдштайн, є вельми літніми, безпомічними і часто живуть у матеріальній скруті, тож гроші їм потрібні. До цього часу відшкодування з Hardship Fund на суму близько 970 мільйонів доларів США отримали понад 355 тисяч євреїв-жертв нацизму.

В "Статті 2" міститимуться й інші новели, що стосуються єврейських жертв нацизму у Центральній та Східній Європі. Часто ці люди - колишні ув´язнені концтаборів і мають право на отримання щомісячної грошової допомоги у розмірі 300 євро. Однак у країнах Центральної та Східної Європи вони отримували лише по 260 євро. З 1 січня 2013 року їхні пенсії будуть зрівняні із "західними", адже на сьогодні на Заході задоволено понад 85 тисяч клопотань таких людей на суму близько 3,3 мільйони доларів США.

Дивна назва

Чому угода "Стаття 2" отримала таку дивну назву? Її виникнення пов´язується з об´єднанням Німеччини 3 жовтня 1990 року. Тоді ФРН та НДР уклали договір, у статті 2 якого містилась вимога до НДР "приєднатись до справедливого відшкодування матеріальних втрат жертв нацизму". До того часу НДР відмежовувалась від будь-якої відповідальності за Голокост. Однак потім розвал Радянського Союзу не сприяв швидкому відновленню справедливості щодо єврейських жертв нацизму у Східній Європі. Вперше вони отримали бодай якесь відшкодування тільки у січні 1998 року.

Натомість Західна Німеччина уже невдовзі після заснування зобов´язалась виплачувати компенсацію жертвам нацизму, які вижили: "Від імені німецького народу учинялись жахливі злочини, які зобов´язують до морального та матеріального відшкодування їх наслідків", - сказав свого часу федеральний канцлер Конрад Аденауер. І після тривалих переговорів між ФРН та Ізраїлем у вересні 1952 року, у тому числі за участі Claims Conference, була укладена відповідна угода, на основі якої компенсації виплачуються по сьогодні. Протягом останніх 60-ти років ФРН виплатила близько 60 мільярдів доларів на користь єврейських жертв нацизму.