Будь ласка, візьміть мої гроші!
18 липня 2012 р.
Ніхто не позичатиме комусь 100 євро, якщо знатиме, що через два роки отримає назад лише 99. Звичайна людина швидше за все піде купить собі на один євро морозива, а решту суми сховає під матрацем. У Ендрю Босомворта такої можливості, однак, немає. Він керує німецьким відділенням інвестиційної компанії Pimco, яка входить до складну концерну Allianz.
«Інституційні інвестори не можуть зняти в банку готівку й покласти гроші під матрац», - каже Босомворт. Своєрідною альтернативою матрацу їм слугує банк. Якщо гроші зберігаються на банківському рахунку короткий час, то на процентах не заробиш. «Так звані хороші банки теж нині пропонують негативні проценти, - пояснює експерт. - Інші приймають гроші під нульові проценти». Якщо банк має проблеми з репутацією, тоді, за його словами, такий кредитно-фінансовий інститут може пообіцяти виплатити невеличкий відсоток на вкладену суму.
Вимушені інвестувати
Сюди додається ще одна проблема - банки користуються зараз низькою довірою. Професіонали, як Ендрю Босомворт, говорять у такому випадку про «контрагентний ризик», тобто - про небезпеку, що банк, на рахунку в якому зберігаються гроші, сам опиниться в скрутному становищі. Тому вкладники вимагають від банків гарантії, що вкладена сума не пропаде. У відповідь пропонуються, наприклад, облігації державної позики, випущені такими країнами, як Німеччина.
Крім того, інституційні інвестори повинні дотримуватися безлічі правил стосовно того, куди й скільки грошей вони мають право інвестувати. Частина нормативів передбачена законом, інша - випрацювана самими компаніями, розповідає Кріс-Олівер Шікентанц, який відповідає за стратегію вкладів у Commerzbank. Він зауважує, що таким інвесторам навіть заборонено тримати великі суми в банку. «Часто визначається певна максимальна квота. Все, що виходить за неї, має бути інвестовано», - каже Шікентанц.
Питання лише в тому - куди? Хедж-фонди можуть, звичайно, вкладати в ризиковані цінні папери, сподіваючись натомість на високі прибутки. Але інституційні інвестори, як наголошує Шікентанц, такої можливості не мають. «Ані компанії, які пропонують страхування життя, ані великі пенсійні фонди, не робитимуть цього з огляду на свої інвестиційні принципи. Вони вкладатимуть гроші тільки в першокласні державні облігації», - каже Шікентанц.
«Це звучить не логічно»
Але можливостей для таких інвестицій небагато. Це й пояснює, чому в січні цього року така велика кількість інвесторів проявила інтерес до німецьких державних облігацій. Міністр фінансів ФРН тоді зміг назбирати 3,9 мільярда євро, і вперше процент на такі цінні папери був негативним, а саме - мінус 0,01%. Керівник німецького підрозділу компанії Pimco Ендрю Босомворт не брав участі в торгах, але знає про що йдеться. «Інвестори готові платити, аби вкласти гроші, - каже він. - Ти даєш більше ста євро, аби отримати назад сотню. Це звучить не логічно, але зараз робиться саме так».
Коли інвестори купують під нульові або негативні відсотки державні облігації таких країн, як Німеччина, Нідерланди або Фінляндія, то це ще можна зрозуміти. Ці держави вважаються особливо надійними й регулярно отримують найвищу оцінку з боку рейтингових агентств. Але тепер нижче нуля опускаються рейтинги цінних паперів, які випускають і менш стабільні країні, як от Франція або Бельгія, що погрузла в боргах. Це викликано занадто великою кількістю інвесторів, які шукають надійного притулку для своїх грошей, пояснює Кріс-Олівер Шікентанц з Commerzbank.
Розколота Європа
Отже, коли Іспанія або Італія не можуть взяти кредити під нормальні відсотки, інвестори мало не навколішках звертаються до інших країн єврозони, аби ті погодилися взяти в них гроші. І капіталовкладники навіть готові за це платити. На думку Ендрю Босомворта, з огляду на таку ситуацію можна говорити про розкол єврозони. «Фінансові ринки розколюють єврозону, оскільки вважають, що вона не функціонує», - констатує Босомворт. Він упевнений, що так довго тривати не може, і політики будуть змушені відповісти на запитання про майбутнє зони євро.
Як на Босомворта, то тут існує лише дві можливості. Або єврозона зменшиться й згрупується навколо таких країн, як Німеччина, Австрія, Нідерланди чи Фінляндія; або в Європі створять справжній політичний союз. Останнє, однак, означатиме запровадження посади міністра фінансів, але також надання підтримки біднішим країнам з боку заможних членів такого об'єднання. З огляду на таку точку зору можна стверджувати, що фінансові ринки, які часто критикуються з боку політиків, лише підштовхують їх нарешті визначитися.