Геополітичні моделі та Україна

- Пані Дороті, Москва неодноразово закидала країнам Заходу і США втручання у внутрішні справи України. Наскільки ці закиди є виправданими?

Втручатися у внутрішні справи завжди дуже і дуже непросто. Для всіх: Європи, США і Росії. Я вважаю, що екс-президент Янукович намагався у власних інтересах нацьковувати обидві сторони одне проти одного. Він вдавав, що нібито поведе Україну до угоди з ЄС і сигналізував Росії, що готовий піти в їхньому напрямку і доєднатися до Митного союзу. Звичайно, це було політичним маневром, який дав зворотній ефект. Внутрішня політика завжди дуже складна і пов'язана з такими проблемами, які загрожують великими неприємностями для будь-кого, хто би спробував втрутитися. Разом з тим, я вважаю, що зараз дуже важливо стабілізувати країну і відкласти внутрішні і геополітичні питання. Скочування України в економічну прірву лише додасть проблем Європі. Звичайно, що нестабільність на російському кордоні не є доброю і для Росії.

- В одному з недавніх інтерв'ю для Deutsche Welle відомий геостратег, колишній радник президента США з нацбезпеки Збігнев Бжезинський, сказав, що реакція Заходу і США на цю кризу в Україні була доволі млявою і запізнілою…

- Я погоджуюся з цим. Гадаю, що США вирішили те, що Європа тут сама впорається і переклали розв'язання проблеми на ЄС. Так, Європа справді тут більше задіяна напряму, але увага США була десь іще: Афганістан, Ірак, Сирія тощо. США відкладали українське питання "на потім", а одночасно контактували з Росією у тих питаннях, де вони потребували її участі. Тому вся увага була прикута до Росії, а не до України. А тим часом ніхто не стежив за тим, до чого все це може розростися. Я особисто спілкувалася з українським дипломатом, що працює у США, і він говорив мені те саме. Він був дуже стурбований тим, що адміністрація Обами просто забуває про Україну і залишає її напризволяще. Ситуація, яку ми маємо зараз, звісно, розвинулася не лише тому, що США не приділяли достатньо уваги. Але думаю, що це один із факторів.

- Останніми днями ми спостерігали надзвичайну активність проросійських груп в Криму і навіть термінове прибуття туди російських депутатів. Чи треба Києву бити на сполох?

Так, це дуже серйозна ситуація. Є чимало проросійських груп, які кінцевою метою бачать незалежність. Не слід забувати і про Чорноморський флот Росії у Севастополі. Це дуже небезпечна ситуація. Питання в тому, чи вони зможуть відокремитися від України. Так чи інакше, деякі напутники зараз проштовхують це, ведучи до нестабільності.

- Чи може повторитися в Україні грузинський сценарій і якою може бути реакція Вашингтона?

Грузія є хорошим прикладом, адже грузини ніби спокушали Росію ввести війська. Зрештою, росіяни так і зробили. У Криму, якщо говорити теоретично, може бути влаштовано провокацію, яка змусить Росію до реагування. Можна тільки сподіватися, що цього не станеться. Не думаю, що США вдаватимуться до будь-яких дій у разі відсутності воєнного загострення. Та якщо Росія буде нарощувати в Криму військову силу - тоді це вже буде інша розмова.

- Зараз у Європі популярна думка, що Росію слід всіляко залучати до питання євроінтеграції України. Як Ви ставитеся до таких закликів, адже тут напряму простежується конфлікт інтересів?

- Знаєте, ці розмови мені нагадують роздирання дитини навпіл. Не думаю, що це геополітичне маневрування є добрим для якоїсь зі сторін. І приклад Януковича - "і вашим, і нашим" - тут дуже доречний. Гадаю на часі, щоби Європа і США почали бачити саму Україну. Це величезна країна - 46 мільйонів жителів і територія розміром з Францію. Час сприяти Україні у проведенні реформ, які вона має зробити і припинити гратися в ігри з її роздиранням у різні боки. Певною мірою українці самі винні у тому, що сталося, адже їхній уряд не здійснював необхідних реформ. Це одна з причин, яка призвела до сьогоднішньої ситуації. Але думаю, що це дуже небезпечний сценарій постійного нагадування про Захід і Схід.

- Як гадаєте, чи відбулася за останні 15-20 років певна еволюція у сприйнятті росіянами України?

Звичайно, все залежить від особистого сприйняття. Думаю, що росіяни і надалі зберігають пам'ять про Україну у СРСР - братній народ, який має етнічні і культурні зв'язки з Росією. Я пам'ятаю один випадок, який стався не так давно: ми з моїм продюсером-росіянином з CNN летіли в Україну. Він забув взяти з собою паспорт, бо просто інстинктивно пам'ятав, що у радянські часи літав туди без проходження паспортного контролю. Думаю, що прості росіяни мають страх перед тим, що Захід, мовляв, намагається розділити весь регіон і забрати собі уламки колишнього СРСР. Це їх лякає, без огляду на те, чи взагалі є такі побоювання обґрунтованими. Це, звісно, не думка високоосвічених, орієнтованих на Захід, жителів Москви чи Санкт-Петербурга. Але такі емоції виношують чимало пересічних росіян. Водночас російське керівництво, проводячи дуже цинічну і жорстку геополітичну стратегію, переконане, що Захід намагається ослабити Росію, розвалити її і забрати будь-яку частину екс-СРСР до себе. Питання в тому, що росіяни робитимуть далі.

Довідка: Джіл Дороті вивчала російську мову та літературу в університеті Мічигана. Журналістську кар’єру починала на Голосі Америки. З 1983-го року на CNN. Працювала кореспондентом у Білому домі та Державному департаменті США. З 1997-го року Дороті впродовж кількох років очолювала московське бюро телеканалу. Після повернення до Вашингтона і до 2014-го року Джіл Дороті опікувалася на CNN висвітленням зовнішньої політики США. Нині Дороті є співробітником Центру Шоренстайна з преси та політики у Гарвардському університеті.