Автографи довоєнного Львова

Те, що колись у радянську епоху завзято знищувалося, замальовувалося і приховувалося за товстим шаром штукатурки, тепер помалу відкривається львів’янам. Будинки зі старими настінними написами: кав’ярня, молочарня, продукти, хліб, чай та тканини – можна побачити скрізь у львівському середмісті. “Деякі написи самі проступають крізь стару штукатурку, але більшість відкривають майстри, що ремонтують заклади на перших поверхах будинків у старій частині міста”, - розповідає дослідниця історії Львова Іванна Гонак. – “Будинки століттями зберігали пам'ять про своїх мешканців та будівничих. Тепер ми можемо запропонувати сучасним львів’янам і гостям доторкнутися до історії”.

Саме такі написи дають зрозуміти, наскільки довоєнний Львів був багатогранним та полікультурним. Не рідко інформація рекламного змісту дублювалася одразу кількома мовами – польською, їдиш, німецькою та українською. Утім, найбільше написів були саме польською, яка домінувала і разом з німецькою була офіційною мовою цього регіону, каже співавтор путівника “Ім’я будинку та інші написи”, філолог Ксенія Бородін. Дещо менше використовували латину, їдиш, українську та вірменську, є одиничні написи французькою. Написи були різного характеру: рекламно-інформаційного, титульного, релігійного та епітафійного.

Іменні будинки та “знак якості”

Скажімо, власники вілл часто давали імена своїм будинкам: “Це загальноєвропейська практика ХІХ століття. Вілли носили назви тварин, подій, персонажів казок та людські імена. У Львові найкраще прижилися жіночі імена: “Вілла Євуся”, “Ляля”, “Марія”, “Кароліна”, тощо. Є і цілком незвичні назви: “Przystań” (гавань), “Marzenie” (мрія або сон), каже Іванна Гонак.

Цікаво, що у східній культурі вілли традиційно називали чоловічими іменами, зазначає дослідниця Ксенія Бородін, а у Львові виключно жіночі імена – і це є яскравим протиставленням двох культур.

Однак, екскурсія не обмежується лише настінними написами. Місто багате на авторські підписи та клейма виробників, будівничих та скульпторів. Імена можна побачити на масивних металевих брамах, вітражах, вхідних замках, кахлях та мармурі. В окремих будинках досі збереглися цілі таблиці з назвами власників архітектурного бюро та архітекторами цієї споруди, датами зведення чи реконструкції. “Для майстрів було почесним залишати інформацію на своїх виробах. Це як знак якості, - каже Бородін. – “Більшість скульптур, які прикрашають фасади будинків, теж підписані авторами, якщо пильніше придивитися”.

Хто тут живе?

Заможні люди часто прикрашали свої будинки погруддями відомих людей, не підписуючи їх, бо вважалося, що освічена людина мала б їх знати. Наявність скульптур чи інших символів на будинку одразу вказували на соціальний статус його господаря або ж релігійну приналежність, запевняють авторки путівника. Приміром, на вході до будинку євреїв були “мезузи” (одвірки), де традиційно у футлярі зберігали священну молитву. Це було очевидним знаком, що тут проживає єврейська родина.

Дослідниці вже віднайшли понад дві тисячі “автографів” старого міста. Настінні написи, переконані вони, приваблюють туриста. Це потенціал міста, каже Іванна Гонак, яке має амбіції культурної столиці краю. “Люди активно цим цікавляться, це світовий тренд, так звані “знаки-привиди”. Це можливість доторкнутися і побачити історію у природному середовищі, а не в музейній атмосфері”.

Потяг до краси

Водночас, дослідниці переконані, що відновлювати та охороняти геть усі написи, кожну таблицю - не варто. Треба зосередитися на спадку відомих майстрів та епохальних постатях.

Полікультурність та естетика житлового простору – це типова львівська риса, яку варто пам’ятати, кажуть співрозмовниці. “Львів був різний – успішний і багатий, часом – економний і виважений. Він – багатогранний. Змінювалися режими і влада, але львів’яни завжди прагли естетики у житловому просторі. Намагалися прикрасити і гарно оформити все, що їх оточувало у повсякденному житті, навіть, банальні реклами писали кількома кольорами і різними шрифтами”, каже Іванна Гонак.

Новий екскурсійний маршрут дає можливість перейти грань, потрапити в інше століття, подивитися на Львів очима мешканців, які ходили цими вулицями сотню років тому.