Втекти від війни: як Львів справляється з потоком біженців

Російська армія продовжує обстрілювати українські міста, вбиваючи їхніх мешканців та руйнуючи інфраструктуру й житлові будинки. Тому люди, зокрема, жінки з дітьми, намагаються виїхати за кордон або в західні області України, у тому числі й на Львівщину. За даними мера Львова Андрія Садового, станом на 7 березня у місті перебувало вже 200 тисяч біженців з інших регіонів України. "Ми знаємо, що насувається ще одна хвиля біженців, - сказав він. - Закликаємо міжнародні організації прийти й допомогти". Як справляється з розселенням біженців Львів та що говорять люди, які тікають від війни?

Арена Львів: стадіон збирає людей

На вході до стадіону "Арена Львів", де розташовано центр реєстрації та розподілу біженців, нас зустрічає охорона, яка перевіряє документи та речі новоприбулих людей. Такі заходи безпеки вже виправдали себе, розповідає DW охоронець Олег. "Впіймали по орієнтуванню поліції двох людей. Вони хотіли сюди зайти, але ми їх затримали і передали поліції", - говорить він. Без діла охоронцям стояти не доводиться - щодекілька хвилин прибувають нові автобуси та автомобілі з біженцями.

З початку війни тут вже зареєстрували понад 5000 людей, і потік постійний, розповідає DW координаторка центру реєстрації біженців на "Арені Львів" та депутатка Львівської обласної державної адміністрації (ЛОДА) Іванка Герус. "Ми реєструємо людей і потім шукаємо їм притулок у Львівській області. Переважно селимо у школи, спортзали, комунальні приміщення. Там є матраци, ліжка, їжа. Також деякі люди готові прийняти біженців до себе додому, тому хто погоджується направляємо туди", - пояснює вона.

На території "Арени Львів" не селять людей на постійне проживання, але є можливість переночувати та поїсти, зокрема, тим, хто далі їде за кордон, зауважує Герус. "Тут є чай, кава, їжа і навіть корм для тварин. Також маємо підгузки і дитячу їжу. Єдина проблема - не вистачає одноразового посуду", - каже вона.

Ми підходимо до жінки з маленькими дітьми, які сплять на матраці. Оксана приїхала з Харкова разом з чоловіком та двома дітьми. Далі вона планує автобусом рушити до Кракова (Польща), а звідти у Німеччину, де у неї родичі. "Ми живемо в Салтовці (район Харкова - Ред.), яку дуже сильно обстріляли. Спочатку ми думали, що все триватиме не довго і такого масштабного обстрілу не буде. Ми посиділи в підвалах, і потім вирішили - треба їхати, в першу чергу, через маленьких дітей", - розповідає вона.

Читайте також: Як Польща дає раду з напливом біженців з України

Оксана зазначає, що її чоловік супроводжуватиме їх до кордону, а потім повернеться додому. "У Харкові залишилися батьки, а також потрібно дивитися за будинком від мародерів. Ми дуже сподіваємося повернутися додому і віримо, що переможемо. А Харків відбудуємо", - переконана вона.

Після цього підходимо до столика, за яким сидить Євген разом із сім'єю. Вони також з Харкова.  "Ми виїхали буквально з-під обстрілів. Добирались потягом 18 годин, було дуже багато людей. У Харкові закінчуються продукти, багатьом потрібна допомога. Багато волонтерів, ризикуючи життям, вивозять людей. Звісно є інший бік - таксисти беруть по 5000 гривень до вокзалу", - розповідає він. Євген хоче прилаштувати сім'ю у Львові, а сам піти воювати. "Горіти в пеклі Путіну та його армії. Перемога буде за нами", - впевнений він.

Центри реєстрації біженців у Львові 

Поселенням безпосередньо у місті Львів займають шість районних адміністрацій. Їдемо в одну з таких - Сихівську. На відміну від "Арени Львів" тут переночувати не можна, пояснює DW голова евакуаційної комісії Сихівської районної адміністрації Ірина Дякун. "Ми тут реєструємо людей, а потім скеровуємо їх у місце де вони можуть знайти прихисток. Зокрема, у школи, садочки, заклади громадського харчування", - каже вона.

Нові місця знаходити стає дедалі важче, визнає Дякун. "Ми вже просимо всіх кого можна. Люди їдуть і ми стараємося всіх помістити, щоб ніхто не залишився на вулиці і не мерз. Хтось виїжджає, але багато ні. Кажуть, що хочуть залишитися в Україні", - розповідає вона. Також в адміністрації працюють психологи і лікарі, які надають допомогу біженцям.

Школа відчиняє двері

Одне з місць, куди направляє біженців Сихівська райадміністрація, - загальноосвітня школа номер 72. Охайні коридори - напівпорожні, тут не чути гомону дітей. І невідомо коли він знову залунає. Нині школа виконує функцію притулку для людей, які тікають від війни. У спортивному залі розмістилися жінки й старші діти, а чоловіки живуть окремо в іншій кімнаті. Люди сплять на матрацах, які поклали на підлогу.

Багато хто відмовляється від коментарів і не хоче, щоб їх фотографували. Погоджується говорити лише подружжя з двома дітьми, яке живе в окремій кімнаті. "Ми приїхали з Києва. Добиралися 10 годин потягом. Вирішили їхати, тому що були сильні обстріли. Зокрема, поряд з нашим помешканням ракета влучила у житловий будинок. Тому ми були змушені постійно ховатися у підвалі, але з двома маленьким дітьми це дуже незручно", - розповідає Наталія.

За її словами, у Львові їх дуже тепло прийняли: привезли, поселили, дали дитяче харчування, підгузки. Їхати за кордон вони не планують. "Ми тут народилися і виросли, ми любимо свою країну, тому не хочемо нікуди їхати. Звісно, якщо буде відбуватися жах по всій країні, то заради дітей будемо змушені кудись їхати. Але ми віримо - повернемося додому. Я сподіваюся, що залишаться неушкодженими будинки і люди не втратять свої домівки", - вірить вона.

Читайте також: Біженки з України у Берліні. Чотири історії з перших вуст

Нині у школі проживає 78 людей, з яких 27 дітей, розповідає директорка освітньої установи Олена Францішкевич. "Максимально ми можемо розмістити 100 людей… У нас є аптечки, які привозять волонтери. Також тут впродовж дня пильнує наша медсестра. Ми надаємо триразове харчування", - каже вона. Єдиний мінус - у школі немає душу. Але помитися можна -батьки учнів та вчителі беруть людей до себе помитися або можна піти в сауну, яка розташована неподалік, зазначає Олена.

Люди з особливими потребами

Також у Львові є місця, де селять людей з інвалідністю. Одне з таких - навчально-реабілітаційний центр "Джерело". До війни тут ніхто не проживав на постійній основі - були лише гостьові кімнати з 32 ліжками, розповідає DW директорка центру Зореслава Люльчак.  "Тому зараз нам потрібні нові ліжка, щоб розмістити більше людей. Адже особи з інвалідністю не можуть спати просто на матрацах. Ліжка нам вже везуть з Польщі та Литви. Нині у нас проживає 30 людей", - говорить вона. 

Сам центр дуже сучасний та інклюзивний. Тут зустрічаємо Вікторію з Одеси, яка проживає разом з дитиною, у якої інвалідність. "Дитина болісно реагувала на повітряну тривогу. Нас добре зустріли, тут гарні умови. Я не хочу виїжджати за кордон. Хочу повернутися до рідного міста і допомагати наскільки можу. Я вірю, що це станеться. Мені подобається моя країна. Я хочу залишитися жити в Україні", - каже вона.