"Втеча, вигнання, примирення". Новий центр у Берліні

В кінці Другої світової війни Штефану Ферґеру (Stefan Ferger) було 14 років. Разом з батьками, етнічними німцями, він жив у північній частині Сербії, яка входила тоді до складу Югославії. Штефан мав скоро піти в інтернат, але однієї миті усі вони були змушені тікати від Червоної Армії, яка наближалася - прямувати у Верхню Австрію.

Історія цієї родини - лише одна з багатьох, про які розповідається в новому документаційному центрі "Втеча, вигнання, примирення" ("Dokumentationszentrum Flucht, Vertreibung, Versöhnung") у Берліні, присвяченому найтемнішій сторінці німецької історії - часів націонал-соціалізму і наслідків цієї диктатури для 14 мільйонів етнічних німців зі Східної Європи, а також долі людей в усьому світі, які змушені в наші дні залишати рідні місця через війни і конфлікти. 

"Зрозуміти, що значить втратити"

Документаційний центр фонду "Втеча, вигнання, примирення" відкрився для публіки у середу, 23 червня. Він розташований на відстані всього у півтора кілометра від берлінського Меморіалу жертв Голокосту - мабуть, найвідомішого місця в Німеччині, що нагадує про зловісні злочини націонал-соціалізму. До учасників відкриття центру в понеділок, 21 червня, через відео звернулася федеральна канцлерка Німеччини Анґела Меркель (Angela Merkel).

Документаційний центр очолила німецька вчена-історикиня Ґундула Бавендамм (Gundula Bavendamm). За її словами, він покликаний виконувати функцію освітнього закладу і меморіального комплексу. "У цьому документаційному центрі розповідається про втечу і вигнання німців, але також йдеться і про багато інших народів", - зазначила вона. І головне, що проходить тут червоною ниткою, підкреслює Ґундула Бавендамм, - це "зрозуміти, що значить втратити".

Читайте також: "Операція Барбаросса": війна на знищення

Понад п'ять тисяч квадратних метрів становить загальна площа експозиції, де представлені як різні об'єкти, так і стенди з інформаційним матеріалом, відео зі свідченнями очевидців. На другому поверсі постійної експозиції на відвідувачів чекає цікава розповідь про історію вимушеної міграції в Європі та інших регіонах світу - аж до втечі жителів з Сирії або представників мусульманської народності рохінджа з населеної переважно буддистами М'янми.

Далі йде розділ, присвячений періоду нацистської диктатури, Голокосту, а також ролі союзників антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні. На третьому поверсі представлені експонати, що розповідають про долю 14 мільйонів етнічних німців, які втратили свою батьківщину на сході Європи. У третьому тематичному розділі мова йде про прибуття і розподіл переміщених осіб у чотирьох окупаційних зонах, на які союзники після війни розділили Німеччину.

Переміщені особи

Німецькі нацисти розпочали в Європі і в світі руйнівну війну, яка коштувала життя десяткам мільйонів людей. Коли війна добігала кінця, багато німців на сході Європи, а також велику кількість поляків і угорців було вигнано зі своїх рідних місць і вони стали біженцями. Так звані "переміщені особи" були змушені тікати на Захід - зокрема, в Німеччину. Наприклад, приблизно чверть жителів радянської окупаційної зони після війни становили біженці. І їм там зовсім не зрадили - що, втім, цілком зрозуміло: після війни тут панували голод, спустошення і злидні.

Багато з тих, хто опинився у західній частині Німеччини, згодом об'єдналися в так звані союзи земляків і союзи вигнаних, які в більшості своїй дотримувалися дуже консервативних поглядів. У перші роки існування ФРН переміщені особи і біженці становили понад 20 відсотків виборців. У НДР новоприбулих вигнанців називали "переселенцями". Спочатку вони отримували допомогу в інтеграції. Але на початку 1950-их років на ці теми практично було накладено табу.

Читайте також: Маленька Україна в Польщі

Спірний проєкт

Відкриття цієї експозиції стало результатом довгих і складних процесів. Справа в тому, що відтоді, як народилася ідея створення такого центру, минуло 22 роки. Занадто багато політичних суперечок викликали питання, які стосуються втечі або депортації людей унаслідок воєн і конфліктів. Однією з тих, хто виступав за відкриття подібного документаційного центру, була німецька політикиня, колишня християнська демократка Еріка Штайнбах (Erika Steinbach), яка користувалася свого часу значним впливом та протягом багатьох років була депутаткою Бундестагу, а також очолювала "Союз вигнанців" (Bund der Vertriebenen, BdV), що нараховує близько 1,3 мільйона членів.

Читайте також: Меркель назвала напад нацистської Німеччини на СРСР приводом для сорому

Свою ідею вона озвучила ще в кінці 1990-их років. Однак ініційований проєкт став предметом тривалої суперечки, яка призвела до дипломатичних розбіжностей зі сусідніми державами - такими, як Чехія і, насамперед, Польща: там вважали, що зі створенням такого центру робиться спроба представити вигнаних німців у ролі жертв і таким чином відвернути увагу громадськості від їхньої провини за злочини, вчинені за часів нацизму.

У 2008 році німецький Бундестаг ухвалив рішення про створення фонду "Втеча, вигнання, примирення". Штайнбах втратила свій вплив. У 2017 році вона вийшла зі складу Християнсько-демократичного союзу і відтоді підтримує правопопулістську партію "Альтернатива для Німеччини". На відкриття документаційного центру її не запросили.

Заради примирення німців зі самими собою

До ради засновників нового документаційного центру входять представники уряду, церков, Союзу вигнаних, політичних партій. У цьому переліку є і депутат Бундестагу Штефан Маєр (Stephan Mayer). Відповідаючи на питання DW про те, яке значення для нього має створення такої установи, політик прямо каже: цей центр важливий для нього "як для онука судетських німців". Згідно з його думкою, створення центру сприяє "примиренню німців з самими собою". За словами Маєра, важливо і те, що у людей, які стали свого часу вигнанцями, нарешті з'явилося місце, де "зберігають пам'ять про долі мільйонів таких, як вони".

Читайте також: За що посол України образився на президента Німеччини

На пресконференції з нагоди відкриття документаційного центру його директорку Ґундулу Бавендамм запитали, чому його створення так затягнулося. Для осмислення "болючого розділу" своєї історії "суспільству часто потрібен певний час", відповіла на це питання німецька історикиня. Вхід до нового Центру вільний.