Що розповідають жителі окупованих РФ територій України

У Росії 30 вересня відзначають першу річницю "приєднання нових регіонів" - саме так кремлівська пропаганда називає незаконну анексію Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей України. На честь цієї події в РФ чеканять монети, а на окупованих територіях організовують концерти, показові шкільні уроки та інші урочистості, де обіцяють благополуччя і стабільність у складі РФ.

Загалом за цей рік, тікаючи від війни, репресій та злиднів, окуповані території покинули, за різними підрахунками, від одного до двох мільйонів людей. Масова міграція звідси почалася ще перед повномасштабним вторгненням із загостренням бойових дій на Донбасі, а Росія здійснювала примусову депортацію цивільних, у тому числі дітей.

DW поспілкувалася з жителями окупованих територій про те, що саме змінилось у їхньому житті за цей рік. Вони називають різні причини того, чому залишилися - від потреби доглядати за хворими родичами чи браку грошей на переїзд до підтримки Кремля. Побоюючись переслідування як з боку окупаційної, так і української влади, частина співрозмовників заборонила цитувати їхні особисті історії, інші попросили не вказувати повні імена, місця роботи чи проживання.

Читайте також: Окуповані території: пропагандистське шоу "Вибори" і його учасники

Обіцяного вісім років ждуть

Опитані DW жителі так званих "народних республік" Донбасу та територій, окупованих уже після повномасштабного вторгнення, по-різному оцінюють офіційне "приєднання" до РФ. Чимало жителів "ДНР" та "ЛНР", особливо тих, чиї міста оминули активні бої, сприйняли анексію як завершення економічної ізоляції та вкрай невизначеного правового режиму, що тривав тут попередні вісім років.

"Водопостачання вперше за дев'ять років стало цілодобовим", - хвалиться медсестра з Луганська Катерина Л. Її тимчасово безробітна землячка Марина К. тішиться тому, що пошта нарешті почала доставляти відправлення з-за меж "республіки" - раніше за посилками з російських інтернет-магазинів доводилось їздити через кордон.

Самі інтернет-магазини почали приймати платіжні картки, які ще до вторгнення випускав "Промсвязьбанк" - досі єдиний комерційний банк, що працює на окупованих територіях України. Покращилась і якість мобільного зв'язку, який від 2015 року надають місцеві оператори "Лугаком" та "Фенікс". Однак вони й досі не можуть забезпечити сучасної якості бездротового інтернету і не працюють за межами "республік".

Марина К. розповідає, що за останній рік українську гривню повністю витіснили з обігу, навіть у нещодавно захоплених районах Луганської та Донецької області. Утім, жінка більше стурбована девальвацією рубля відносно долара США та подальшою інфляцією. "Бензин подорожчав відсотків на 70, а оригінальні запчастини на іноземні авто взагалі не дістати", - скаржиться вона.

Катерина Л. теж обурена, що ціни на продукти й одяг у російському курорті Єйськ виявились нижчими за луганські. Утім, на зарплату, яку лише 2023 року двічі підвищували, медсестра не скаржиться.

Та найпомітніше у Луганську подорожчало житло, розповідає DW ріелторка Анна С. Точніше, із впровадженням російського цивільного права, нотаріату і реєстрів нерухомості її ринок знову запрацював. "І тепер двокімнатна квартира, яку восени 2021-го оцінювали у 8-10 тисяч доларів, може продатися за 25-30 тисяч доларів", - констатує вона.

Читайте також: "Ви тут іноземці". Як живуть на окупованій Донеччині

Відбудова житла в Маріуполі для приїжджих

Жителі Луганська й Донецька розповідають про проєкти показової реставрації та благоустрою, які запустили в містах після анексії. Утім, справжньою вітриною "покращення" став Маріуполь, який російська ж армія і знищила навесні 2022 року. За підрахунками ООН, тут було пошкоджено 90 відсотків багатоквартирних та 60 відсотків приватних осель.

Опитані DW маріупольчани скаржаться, що отримати нове житло в якості компенсації за зруйноване не так просто, як обіцяє пропаганда РФ. "Ордери, які роздавала російська адміністрація за пошкоджені квартири, не дозволяють оформити право власності у новобудовах, лише так званий соціальний найм - щось на кшталт права на довгострокову безкоштовну оренду", - пояснює Лариса З., колишня співробітниця маріупольської юридичної фірми. Для отримання нової квартири у власність людині потрібно довести, що її житло повністю знищено, що в неї немає іншої нерухомості ані в Україні, ані в Росії, та зібрати цілу купу документів, розповідає вона.

Житло в новобудовах забудовники воліють продавати: у вересні "Промсвязьбанк" повідомив про першу п'ятирічну іпотечну угоду за пільговою ставкою у два відсотки річних - її ще на початку року жителям "нових регіонів" пообіцяв російський уряд. До того квартиру в маріупольських новобудовах могли собі дозволити переважно новоприбулі з Росії. За оцінками мерії в екзилі, у колись півмільйонний, а за півтора року спорожнілий до 80 тисяч жителів Маріуполь переселились ще близько 40 тисяч росіян.

Співрозмовники DW підтверджують: приїжджих побільшало. "Військові, розуміючи, що війна надовго, винаймають чи захоплюють покинуте житло. Лікарі та педагоги приїхали організовувати тут російські стандарти", - ділиться спостереженнями Лариса З. та зазначає: чи не найбільше з РФ приїздить будівельників, які, втім, працюють вахтовим методом по кілька місяців.

До цієї групи мігрантів, а особливо до вихідців із країн Центральної Азії, маріупольчани ставляться чимдалі неприязніше. Причина в тому, що для них самих роботи на відбудові майже немає - російські забудовники воліють наймати власних спеціалістів.

Про подібну ситуацію із зайнятістю в будівельних проєктах розповідають і жителі інших міст окупованого Донбасу. Водночас там і досі відчутний дефіцит чоловічої робочої сили -  наслідок мобілізації, яку влада "республік" оголосила напередодні повномасштабного вторгнення РФ. Після "приєднання" Донеччини й Луганщини до РФ призов у "народні міліції" зупинився, і Кремль пообіцяв не проводити мобілізацію у всіх чотирьох "нових регіонах" щонайменше до 2024 року.

Утім, окупаційна влада потроху нагадує: захист "нової вітчизни" - обов'язок громадян РФ. І разом з російським паспортом видає чоловікам направлення до військкоматів для постановки на облік. Новообраний за російським законодавством "губернатор" Херсонської області Володимир Сальдо у своєму телеграм-каналі 26 вересня назвав це "стандартною процедурою".

Читайте також: "Катюша" на руїнах. Навіщо співачка з КНР побувала у Маріуполі

Доля освітян під окупацією

Минулого року, через п'ять тижнів після підписання угоди з Володимиром Путіним про входження області до складу РФ, Сальдо довелося поспіхом тікати з Херсона разом з російською армією, що відступила на лівий берег Дніпра під натиском українських сил. Однак Кремль продовжує називати "правобережних" херсонців російськими громадянами, обіцяє звільнити їх від гніту "київського режиму", одночасно обстрілюючи їх.

Колишня освітянка Світлана Т. після повені внаслідок руйнування греблі Каховської ГЕС вирішила перебратись подалі від берега Дніпра і повернулась до батьків у невелике село на півдні лівобережної Херсонщини. На весь район площею 3,4 тисячі квадратних кілометрів цієї осені там відкрилось лише шість шкіл, тобто одна з п'яти довоєнних, зазначається у повідомленнях окупаційного управління освіти. "У нашому селі не залишилось ані вчителів, ані учнів - лише дві родини зі школярами. Вони намагалися дистанційно навчатись в українській школі, але цього року російські соціальні служби змусили дітей відвідувати "нормальні уроки" в іншому селі за 40 кілометрів", - розповідає Світлана Т.

Сама вона теж намагалась вести онлайн-уроки в українській школі, допоки весною 2023 року окупаційне управління освіти в її місті не почало розпитувати непрацюючих освітян про джерела їхніх доходів. "Потім заарештували мого друга, який допомагав знімати зарплату з української картки, потім повінь, і зрештою я вирішила залишитись у селі - тут принаймні мінімум контактів із орками", - ділиться жінка.

Педагоги з окупованих частин Херсонщини й Запоріжжя - чи не найобережніші співрозмовники. На другий навчальний рік в окупації дедалі більше їх погоджується викладати за російськими програмами - українські школи хоч і продовжують платити за дистанційні уроки, та гривнею тут вже ні за що не розплатишся. Водночас в України вчителям за роботу в "російській" школі загрожує кримінальне обвинувачення у колабораціонізмі із покаранням до трьох років позбавлення волі і 15-річною забороною на викладання.

"Що б там не казали фізики чи математики, а в нових російських підручниках пропаганда починається з перших сторінок - у який предмет не зазирни. А ще всі ці "уроки мужності" і "розмови про головне", я б такого не витримала перед дітьми, тому краще буду безробітною", - розмірковує Світлана Т.

Читайте також: Балада про війну та відбудову: як відновлюють села на Херсонщині

Через рік після анексії жити без російського паспорта складно

З медиками ситуація дещо інша - досі відомо про переслідування в Україні за колабораціонізм лише призначених окупантами керівників лікарень. Медики також розповідають про впровадження на окупованих територіях російських стандартів. "Зараз ми всі оформлюємо поліси обов'язкового медстрахування. Вони, щоправда, поки що не діють, тому приймаємо пацієнтів без них, але я зобов'язана направити на оформлення, якщо немає", - розповідає луганська медсестра Катерина Л.

За її словами, поліси оформлюють тільки за російським паспортом, що додатково стимулює луганчан отримувати нові документи. Однак жителька Енергодара Галина С. жаліється, що окупаційна влада в її місті вдавалась до відвертішого шантажу доступом до медичних послуг. "Спочатку анонсували, що швидка допомога не приїде, якщо немає російського паспорта. Потім попереджали, що не записуватимуть на планові операції, а перед невідкладними змушували підписати зобов'язання оформити цей паспорт чи хоча б стати в чергу", - розповідає вона, хоча й не може пригадати реальних випадків відмови медиків лікувати українських громадян.

Зі слів співрозмовників DW, за рік після анексії Росією чотирьох областей жити в них без російського документа украй складно. З українським паспортом не беруть на роботу, не перераховують пенсію, не переоформлюють право власності на авто чи нерухомість, не продають сім-карти, не обслуговують у банку. З ним досі можливо, утім, украй важко навіть покидати окуповані території - прискіплива увага правоохоронців і додаткові допити гарантовано, розповідає Сергій О., водій і власник невеликої компанії, що займається пасажирськими перевезеннями з Мелітополя до підконтрольних Києву територій та країн Європи. "Але навіть з російським паспортом і через рік у складі Росії кордон між Донеччиною і Ростовською областю - все одно кордон. Усіх обшманають, чоловіків допитають чи навіть роздягнуть - чи ми один з ними народ, чи два "братні", - жартує він.

Читайте також: Життя в російській окупації: брати чи ні паспорт РФ?