Олександра Матвійчук: Біль - зброя Росії

DW поспілкувалася з Олександрою Матвійчук під час міжнародної конференції з відбудови України, яка відбулася у Берліні 11-12 червня. Правозахисниця очолює організацію "Центр громадянських свобод", нагороджену Нобелівською премією миру 2022 року. Матвійчук приїхала до німецької столиці, зокрема, щоб нагадати міжнародній спільноті про воєнні злочини Росії в Україні.

Deutsche Welle: Пані Матвійчук, ви і ваш центр документуєте воєнні злочини з першого дня російського широкомасштабного вторгнення і навіть до того. Які свідчення очевидців і потерпілих від злочинів ви зібрали за минулі два роки?

Олександра Матвійчук: Коли почалося широкомасштабне вторгнення, десятки громадських організацій з усіх регіонів створили національну мережу, яка документує воєнні злочини. Ми вже зафіксували більше 72 тисяч епізодів воєнних злочинів. Це - лише верхівка айсбергу. Адже Росія використовує воєнні злочини як один з методів ведення війни. Росія цілеспрямовано обстрілює житлові будівлі, школи, церкви, музеї і лікарні, завдає ударів по евакуаційних коридорах, катує людей у фільтраційних таборах, силоміць вивозить українських дітей до Росії. Російські війська викрадають, грабують, ґвалтують і вбивають цивільних на окупованих територіях.

Ви згадали про 72 тисячі задокументованих воєнних злочинів. Розкажіть нам, будь ласка, про випадки, які ви особисто зафіксували у розмовах з жертвами і очевидцями.

Я вже не один рік займаюся документуванням і юридичною оцінкою випадків силового утримання цивільних, а також сексуалізованого насильства і катування на окупованих територіях. Я особисто провела сотні інтерв'ю з людьми, які пройшли російський полон. Вони розповідали мені, як їх били, ґвалтували, закривали у дерев'яних ящиках. Відрізали пальці, виривали нігті, били струмом через геніталії та всілякі інші страшні речі. Коли мене питають, чому росіяни це роблять, адже у цьому немає необхідності з точки зору досягнення успіху у бойових діях, то я кажу лише: "бо можуть".

Просто тому що у них є така можливість чи тому, що системно такий підхід?

Це систематичне явище. І результат довготривалої традиції безкарності. Давайте почнемо з питання систематики. Росія інструменталізує біль. Росія використовує біль як інструмент, щоб зламати спротив людей і окупувати їхню країну. І Росія це робить вже десятиліттями. Росія вчиняла жахливі злочини у Чечні, у Молдові, у Грузії, у Малі, у Лівії, у Сирії та в інших країнах світу. І за це ніколи не було покарання. Саме тому росіяни думають, що можуть робити, що хочуть.

Один з найбільш шокуючих злочинів - викрадення дітей і вивезення їх до Росії. За підозрою у цьому злочині Міжнародний кримінальний суд вже видав ордер на арешт Володимира Путіна. Це було вже більше року тому. Звісно, його досі не арештували. Чимало людей запитує себе: чи є в цьому сенс? Що ви про це скажете?

Це дуже важливо. Це сигнал, що правосуддя можливе, навіть якщо це буде й не зараз, а пізніше. Міжнародний кримінальний суд вже дав зрозуміти: йому байдуже, що Путін - діючий президент країни, яка має право вето у Раді безпеки ООН. Це дуже широкий жест, який матиме наслідки як короткостроково, так і у довгостроковій перспективі. Дозвольте нагадати, що у довгостроковій перспективі авторитарні режими подекуди занепадали, а їхні лідери, які вважали себе недоторканими, опинялися на лаві підсудних. Візьмемо, наприклад, Мілошевича (колишнього президента Югославії. - Ред.). Сербія не хотіла видавати його Гаазі, але зрештою зробила це. Але це важливо не лише у довгостроковій перспективі, але й прямо зараз. Адже, на жаль, деякі політики хочуть повернутися до бізнесу з Росією, як ніби нічого й не було. Для лідерів недемократичних країн, мабуть, цілком нормально тиснути руку Путіну. Але для демократичних лідерів неможливо тиснути руку найбільшому в світі викрадачу дітей.

Що робить безпосередьо українське правосуддя, щоб задокументувати і переслідувати ці злочини?

Ми бачимо величезну кількість злочинів. Офіс генерального прокурора відкрив більше 130 тисяч кримінальних проваджень. Але непросто розслідувати ці провадження у такій кількості відповідно до норм Європейської конвенції з прав людини - навіть для найкращої системи правосуддя. А в Україні - не найкраща система правосуддя. Тому нам потрібна міжнародна підтримка. Поки ж, якщо говорити конкретно про Путіна, то він користується недоторканістю відповідно до міжнародного права. Саме тому необхідно створити міжнародний трибунал щодо злочину агресії і притягнути його до відповідальності.

Звісно, Росія є агресором. Але ж ви документуєте злочини і з боку іншої сторони, якщо такі мають місце? У вас є свідчення порушень з боку українських бійців?

Ми документуємо порушення прав людини, незалежно від сторони конфлікту. Можу вас запевнити, що абсолютна більшість задокументованих злочинів були вчинені росіянами. Адже це свідомий підхід Росії. Якщо говорити про злочини з боку української сторони, то у нас як правозахисників принаймні є інструмент вплинути на ситуацію, зокрема, через тиск у ЗМІ і за участі міжнародних організацій. Однак коли йдеться про російські злочини, то немає жодного важеля впливу на Росію.

Що буде, якщо Володимиру Путіну вдасться досягнути своєї мети окупувати всю Україну? 

Це означатиме не лише заміну одного прапору на інший. Російська окупація - це зникнення людей, тортури, ґвалтування, винищення ідентичності, примусове всиновлення дітей, фільтраційні табори і масові поховання. Але це не все. Росія піде далі України. Адже імперія має центр, але не має меж. Люди, які пережили полон, розповідають нам, що росіяни не приховують свого бачення подальших цілей у війні: спершу ми окупуємо Україну, а потім разом з українцями з окупованих територій підемо завойовувати інші країни. Тож давайте будемо казати прямо: люди у Європейському Союзі у безпеці лише тому, що українці продовжують свою боротьбу.