Депутати Європарламенту більшістю голосів 11 березня ухвалили декларацію, в якій Євросоюз оголошується "зоною свободи ЛГБТІ". Рішення стало реакцією на порушення прав представників сексуальних меншин у Польщі, де в 2019-2020 роках місцева влада оголосила низку регіонів "зонами, вільними від ідеології ЛГБТІ", а також в інших східноєвропейських країнах. Письменник і журналіст Норберт Маппес-Нідік (Norbert Mappes-Niediek) розмірковує про причини гомофобії в цьому регіоні:
У комуністичні часи гомосексуальність називали б "неосновним протиріччям". Але після падіння прорадянських режимів ставлення до гомосексуалів стало однією з перших ліній розлому між Сходом і Заходом. З 1989 року націоналістичні політики в Східній Європі, що зазвичай протиставляють "толерантних" жителів своїх країн "чванливості" та "місіонерству" Заходу, почали насаджувати агресивну нетерпимість до лесбійок та геїв.
Читайте також: Європарламент оголосив Євросоюз "простором свободи для ЛГБТIK"
Нетерпимість і гомофобія - не східноєвропейська особливість
"Будь нетерпимим, будь нормальним!" - таким був напис на одному з плакатів ультраправої партії в Болгарії. Далеко не всі гомофоби висловилися б з такою відвертою прямотою. Кому хочеться вважатися нетерпимим? Але партія вловила саму суть проблеми.
При цьому нетерпимість - і тим паче, гомофобія - аж ніяк не є східноєвропейською особливістю. Навпаки, в питанні сексуальної орієнтації в Східній Європі довгий час панувала набагато більша толерантність, ніж, скажімо, в Німеччині чи Великобританії.
Адже саме в західних країнах в буржуазну епоху спалахували великі історичні скандали, пов'язані з "мужолозтвом". В Англії це був гучний судовий процес проти Оскара Вайльда у 1895 році, а пізніше ще один - проти Пітера Вайльдблада в 1954 році. У Німеччині - судовий процес над князем Філіпом цу Ейленбурґом (Fürsten zu Eulenburg) в 1906 році, скандали щодо керівника штабу штурмових загонів НСДАП Ернста Рема (Ernst Röhm) в 1931-32 роках, а в 1983 році - анонімні звинувачення на адресу генерала бундесверу Ґюнтера Кісслінґа (Günter Kissling), що змусили його передчасно піти у відставку.
У минулому Схід був толерантніше Заходу
У Східній Європі до гомосексуалів ставилися значно терпиміше. Так, у Польщі з моменту здобуття нею незалежності в 1918 році покарання за сексуальні відносини між чоловіками було вкрай рідкісним. У Радянському Союзі це питання стало лінією вододілу між сталіністами і націонал-більшовиками з одного боку та реформаторами і революціонерами - з іншого. У 1922 році одностатеві відносини в СРСР були офіційно декриміналізовані, але вже на початку 1930-х років, при Сталіні, знову була запроваджена кримінальна відповідальність "за мужолозтво".
Чехословацькі комуністи хотіли декриміналізувати гомосексуальність ще в 1950 році, але були змушені підкоритися забороні з Москви. У НДР ще в 1957 році була скасована кримінальна відповідальність за сексуальні відносини між дорослими чоловіками, в 1961 році вони були декриміналізовані в Угорщині, а роком пізніше - і в Чехословаччині. У Великобританії це сталося тільки в 1967 році, у ФРН - в 1969 році, в Австрії - в 1971 році.
Культурна війна та прояв амбівалентності
На початку 2000-их років дискусія про рівні права для геїв і лесбійок, реєстрацію партнерських відносин і гомосексуальні шлюби перетворилася на захопливу для мас культурну битву між Сходом і Заходом. Парадоксально, але саме політичні конотації зробили це питання гарячою темою. А от поп-культура, своєю чергою, ставилася до цієї теми критично або іронічно.
У Росії жіночий дует "Тату" грав з гомоеротичними підтекстами, у Сербії співачка Марія Шерифович виграла з цією темою пісенний конкурс "Євробачення" і стала національною іконою. Трохи пізніше главою уряду Сербії була обрана відкрита лесбійка. Для Сербії це стало можливістю проявити амбівалентність: культові лесбійки можуть не приховувати свою сексуальну орієнтацію і при цьому не дратувати патріархально налаштованих правих з їхнім культом сильних чоловіків.
Гомосексуальність - імпортний продукт?
Але напруженість у питанні визнання прав сексуальних меншин у цьому регіоні, як і раніше, зберігається. Гей-бари змушені маскуватися. Гей-асоціації та правозахисники ведуть запеклу боротьбу на всьому Балканському півострові, намагаючись домогтися того, аби гей-паради можна було влаштовувати в якомога більшій кількості міст. Кожен проведений гей-парад, незважаючи на атаки гомофобів, вважається перемогою.
Там, де гомосексуалам вийти на вулицю особливо складно чи навіть небезпечно, як у деяких балканських країнах, у першому ряду процесії йдуть західні політики або дипломати, тим самим мимоволі підкріплюючи тезу про те, що гомосексуальність - це західний продукт, чужий місцевому населенню.
Гомофобія як психологічне явище
Які ж аргументи гомофобів? У даному випадку про них навряд чи йдеться. "Загроза існування нації, деморалізація армії, загроза шлюбу - все це не має жодного відношення до реальності, - каже вчений з Берліна Мартін Даннекер (Martin Dannecker), який досліджує питання сексуальності. - Наприклад, доведено, що гомосексуальні союзи лише зміцнюють інститут шлюбу".
Даннекер визначає гомофобію, зокрема й східноєвропейську, як психологічне явище. За ворожістю, за його словами, криється глибокий "сумнів у сумісності цінностей". За часів невизначеності лише "природа" все ще забезпечує непорушну опору - принаймні, ілюзорну. Для зміцнення авторитету слабкої, нестабільної держави необхідно провести паралель між державою і родиною і говорити про них в одному контексті.
Читайте також: У Росії гомофобія допомагає закликати до участі в референдумі - Коментар
Крихкість "природної норми"
Насправді ж та норма, на яку посилаються як на "природну", бачиться як щось крихке і нестабільне. Цей висновок можна зробити хоча б з того, що для відповідності цій нормі потрібно "взяти себе в руки". Геям та іншим сексуальним меншинам, очевидно, не вистачає необхідної для цього дисципліни. Але навіщо брати себе в руки, якщо правильна, природна поведінка є чимось таким, що є само собою зрозумілим?
Цього протиріччя не вдається уникнути нікому, хто виступає за традиційні гендерні ролі й проти "неприродної" сексуальності. Якщо природа диктує чіткі правила, як стверджують гомофоби, то гендерна ідентичність просто не може бути розмита будь-якими життєвими обставинами, якимось гей-парадом або "пропагандою гомосексуальності". Тоді насправді вони могли б не хвилюватися.
Звідки береться ненависть до геїв?
Геїв ненавидять "за те, що вони уособлюють пасивність", говорить Даннекер. Але не тільки багато жителів Східної Європи особисто відчувають себе приреченими на пасивність. Цю сумну долю, розділяє, вірогідно, вся нація, з якою вони себе ототожнюють. Її повчають, обмежують, її роблять пасивним отримувачем матеріальних благ від Заходу, який виставляє себе покровителем. Одним словом, з неї роблять жінку.
І "це" дозволяють робити з собою геї - ось де криються витоки ненависті. "Вони зраджують всіх представників свого суспільства", - пояснює Даннекер. До того ж, соціальний спад, який довелося пережити багатьом людям, сприймається як втрата потенції.
Спроба психологізації гомосексуальності провалилася
Відмінності між Сходом та Заходом Даннекер бачить не тільки в хвилі гомофобії, що піднялася після 2000 року, але й в історії переслідування гомосексуалів. На Заході, зокрема, в Англії та Німеччині, після тривалого періоду "проблематизації" відбулася своєрідна "негативна просвіта".
Замість того, аби просто засуджувати гомосексуальність як гріх, її довгий час намагалися інтерпретувати як психічне відхилення або невроз. Певний час на Заході шукали "причини", через які людина стає гомосексуалом. "Але знайти нічого не вдалося", - говорить Даннекер. Тому залишалося лише прийняти це як даність.
Геї як "єретичні ікони диявола"
Водночас у Східній Європі, особливо - в Росії, де, згідно з православною традицією, дія панує над "внутрішньою мотивацією", важливим вважається не те, що людина відчуває, а те, що вона робить. Саме тому суспільство ще агресивніше реагує на демонстративний, ексгібіціоністський, повчальний елемент в русі за права ЛГБТІ.
Навіть соціолог Ігор Кон, відомий борець за права геїв в Росії, не приховував роздратування від гей-парадів: "Деяким вони нагадують студентські пропагандистські загони часів СРСР, які повинні були вчити колгоспників збирати врожай". Терпимість стала предметом обговорення, а гомосексуали, як і учасники західних гей-парадів, перетворилися на ікони - єретичні ікони диявола. І це не обіцяє нічого хорошого для їхнього визнання в майбутньому.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.