Україна: визнання одностатевих партнерств чекають тисячі пар

План дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року передбачав легалізацію в Україні "зареєстрованого цивільного партнерства для різностатевих і одностатевих пар". Такі партнерства, альтернативні шлюбу, вже давно є нормою у багатьох країнах. Проте 2020 рік закінчився, а цей пункт так і не виконаний. При цьому його невиконання міністерство юстиції з року в рік пояснювало протестом з боку деяких обласних та міських рад, релігійних організацій та громадських організацій на кшталт "Любов проти гомосексуалізму". У проєкті плану дій з реалізації Національної стратегії на 2021-2023 роки, який нині розробляється, слово "одностатеві" зникло.

Святослав Шеремет, координатор з політики та законодавства Національного ЧСЧ-консорціуму (ЧСЧ - чоловіки, сексуальність яких спрямована на чоловіків. - Ред.) запевняє, що "зради" тут немає, а чинник статі взагалі не має виокремлюватись при створенні інституту зареєстрованого цивільного партнерства, яке є нагальним і для ЛГБТІ, і для гетеросексуальних пар. Тож за координації Української гельсінської спілки з прав людини вже розробляється проєкт документа про цивільні партнерства з наміром передати його до парламенту. Одним з авторів цього проєкту є Святослав Шеремет.

DW: Святославе, навіщо гомосексуальним парам  узаконювати свої стосунки? Є ж така думка, що можна просто жити разом - у цивільному шлюбі...

Святослав Шеремет: Між собою ми, звісно, розберемося і без визнання партнерства на законодавчому рівні. Але у будь-якої пари виникають стосунки поза її межами: з третіми особами, зі сферою надання послуг, з державою, з інституціями охорони здоров'я, з освітніми інституціями, якщо йдеться про дітей. Щоб ця взаємодія відбувалася впорядковано, а головне - відповідала інтересам пари та зміцнювала стосунки, а не руйнувала їх, і потрібна правова форма визнання цивільних партнерств - не тільки одностатевих, але і різностатевих, які де-факто існують.

Нині, коли одностатеві пари не можуть юридично оформити свої стосунки, чого вони позбавлені?

Це питання спадщини, розпорядження спільно надбаним майном, розподілу майна в разі розлучення. Стосунки між людьми однієї статі, так само як і між людьми різної статі, можуть бути тривалими, міцними, в яких люди набувають майно. Що з ним стається після того, як партнерство припиняється? Або після того, як, не дай Боже, один з партнерів чи одна з партнерок помирає? За чинним законом все мають успадкувати родичі відповідно до ступеня спорідненості. Де в цій історії людина, яка прожила зі мною більшу частину свідомого життя як з близькою людиною і яка мене втратила? Що отримує вона? Законодавчі механізми, які регулюють такі елементарні речі в інтересах суспільної справедливості, в Україні відсутні.

Читайте також: Найкращі німецькі фірми для ЛГБТІ-співробітників

Про які ще права, крім майнових, ідеться?

Право ухвалювати медичні рішення за свого партнера у разі, коли він сам ці рішення ухвалювати не може. Йдеться про екстрені рішення: ДТП, втрата свідомості, хвороба, яка вибиває людину зі свідомого стану. Такі ситуації потребують втручання людини, яка може ухвалювати рішення замість потерпілої особи. Хто є такою людиною? Це або дружина, або батьки, або діти. Але тут немає партнерів, а вони мають бути. Адже хто краще за партнера розуміє філософію життя своєї половини, хто може краще за нього спрогнозувати, які рішення в конкретній ситуації схвалив би цей партнер або партнерка? А що станеться, коли людина помре? Хто організовує прощання? Партнер, який залишився, повинен мати це право. І він має розпоряджатися і тілом, і способом поховання.

Яким чином інститут зареєстрованого цивільного партнерства міг би врегулювати ситуацію з дітьми, які виховуються у гомосексуальних парах?

Деякі ЛГБТІ-пари вже виховують своїх дітей. Це або діти від попередніх гетеросексуальних стосунків, або діти, народжені за допомогою репродуктивних технологій. От маємо ситуацію: пара жінок, кожна з яких має одну-дві дитини, і сукупно у них троє чи четверо дітей. Де-факто це багатодітна родина, а з точки зору закону - ні. Відповідно, ця родина позбавлена суттєвих пільг, якими можуть користуватися багатодітні сім'ї. 

Якщо у мене є діти і партнер, то в яких правових стосунках мій партнер перебуває щодо моїх дітей? З точки зору наших людських стосунків, він повинен піклуватися про мою дитину, приділяти їй час, брати на себе відповідальність у певних ситуаціях. Як врегулювати це питання? Ми маємо на це відповідь: другий партнер або друга партнерка в таких ситуаціях набувають - увага - не батьківських, а опікунських прав, а точніше - обов'язок піклуватися про дитину. Якщо, допоки наше партнерство чинне, хтось із партнерів помирає, то дитина отримує право спадкування за померлим партнером. Це так само в інтересах дитини.

А якщо у дитини є біологічний батько або мати і він або вона проти надання опікунських прав третій особі?

Дуже цікава колізія. Ми поки не маємо відповіді. Інститут партнерства, який ми пропонуємо, має певний спектр невирішених правових ситуацій, які, власне, і повинні бути предметом суспільного обговорення.

Чи передбачається у проєкті закону, розробленому за Вашої участі, також спільне всиновлення або удочеріння дітей?

Ні. Проте вже нині в Україні геї та лесбійки мають право всиновлювати чи удочеряти дитину. Але це може робити тільки індивідуальний усиновлювач або індивідуальна усиновлювачка. Друга людина в партнерстві, відповідно до розробленого законопроєкту, отримує ті самі опікунські права, про які я вище говорив. Але батьківство все одно належить одній визначеній особі. Тобто наразі про спільне всиновлення й вдочеріння не йдеться. Спочатку варто легалізувати цивільне партнерство, подивитися, як це запрацює, а потім думати, яким чином задовольнити спільні батьківські інтереси цивільних пар.

Для скількох одностатевих пар в Україні запровадження інституту цивільного партнерства було б актуальним?

Це вимірюється десятками тисяч пар. Можливо, однією-двома сотнями тисяч. До речі, за даними досліджень, більше половини молодих ЛГБТІ воліють мати дітей. Тобто ЛГБТІ - це демографічний резерв країни. І коли держава це усвідомить і розблокує для нас можливість заводити дітей, це буде однією з відповідей на демографічну кризу.

Штучне запліднення, сурогатне материнство - світ рухається вперед, зокрема і в галузі репродуктивних технологій. Важливий момент: для ЛГБТІ діти завжди є бажаними, планованими і прогнозованими. Адже, коли йдеться про технології, дитина не може з'явитися як "побічний продукт" інтимного злягання.

Читайте також: У Німеччині понад 73 тисячі одностатевих шлюбів за дещо більш ніж два роки

Чи визнаються в Україні  одностатеві шлюби та партнерства, укладені за кордоном - в країнах, де вони легалізовані?

Україна вже давно визнає такі шлюби, укладені в інших юрисдикціях між іноземцями. Тобто двоє іноземців однієї статі, які перебувають у шлюбі, в Україні визнаються як подружжя. Наприклад, Елтон Джон і Девід Ферніш. Проте якщо йдеться про пари, де принаймні один з партнерів або одна з партнерок мають українське громадянство, виникає колізія. У тій юрисдикції, де укладено шлюб, він визнається, а в Україні - ні. Це ще один юридичний аспект, чому треба визнати зареєстровані партнерства в Україні. Приміром, українець, який у шлюбі з людиною своєї статі за законами Данії, в Україні вважається неодруженим і тому може тут навіть одружуватися, фактично - вдруге. Наш законопроєкт передбачає, що, якщо людина з українським громадянством вже у шлюбі з іноземцем своєї статі за законом іншої країни, то в Україні цей шлюб прирівнюється до зареєстрованого цивільного партнерства.

Документ, який Ви готуєте, ще не зареєстрований у Верховній Раді. Коли його подаватимуть до парламенту?

Я відповім так - було б неправильно давати часові оцінки. Але, на мій погляд, держава вже впритул підійшла до цього кроку. Приміром, що стосується військового конфлікту на Сході України. Україна потребувала нового законодавства про правовий статус зниклих безвісти осіб. Хто має право заявити, що людина зникла, або ідентифікувати тіло? Зрозуміло, що це найближчі родичі, які цю людину знають. Але ж також і партнер або партнерка. І коли дійшло до практичного врегулювання, законодавець два роки тому сказав: добре, ми визнаємо, що партнер тієї самої статі володіє такими самими процесуальними правами, як чоловік чи дружина (закон "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти" як родичів зниклих безвісти визнає також осіб, "які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки" і водночас забороняє їхню дискримінацію, зокрема за ознакою статі та сексуальної орієнтації. - Ред.). Цей закон вже є чинним і є лише одним із багатьох прикладів визнання державою одностатевих партнерств. Законодавці поступово наближаються до головного рішення: раз і назавжди врегулювати цивільні партнерства між людьми однієї статі, замість того, щоб потрошки щось там вирішувати в окремих правових ситуаціях.