Напруженість навколо України не спадає. Путін день крізь день вимагає якнайшвидшого прийняття США та Європою запропонованих ним умов. 21 грудня на розширеному засіданні колегії Міністерства оборони президент РФ виступив із цілим шквалом нових заяв та звинувачень на адресу Заходу.
Апофеозом його войовничої риторики стала заява, що "те, що вони (американці - Ред.) зараз роблять на території України… це біля порога нашого дому... нам нема куди далі відступати". Ця спірна теза була негайно підхоплена державною пропагандою, яка не посоромилася проводити паралелі з груднем 1941 року, коли бої з нацистами справді точилися на підступах до Москви.
Примус до переговорів
Путі не скупиться на погрози та грізні попередження. Проте він явно сподівається на деескалацію конфлікту. Війна непередбачувана, і хоч би як не прославляла пропаганда новітні озброєння російської армії, ніхто не може дати гарантій з приводу результату реальних битв.
Надії Путіна на отримання бажаного результату шляхом переговорів не є безпідставними. У сучасній західній політичній культурі переговори та компроміси вважають єдиним можливим способом вирішувати міжнародні проблеми. Воювати, а тим більше воювати за Україну, ані в США, ані в Європі ніхто не готовий - ані виборці, ані політики, які мають діяти з огляду на їхню думку.
Не дивно тому, що після чергової порції грізних заяв Володимир Путін переговорив із двома ключовими постатями Європи - новим канцлером ФРН Олафом Шольцем (Olaf Scholz) та президентом Франції Емманюелем Макроном. Щоправда, не надійшло жодних повідомлень про те, чи були під час цих переговорів отримані хоч якісь запевнення, здатні налякати Кремль.
США не виявляють ентузіазму щодо нових зустрічей на найвищому рівні. Але переговори на дипломатичному рівні на початок січня таки анонсуються, про що повідомив 22 грудня міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров.
Читайте також:Коментар: Конфлікт навколо України й небезпека довгої, холодної зими
Батіг і пряник по-путінськи
Вимоги Путіна до Заходу і насамперед до США зводяться до негайного поділу Європи на зони впливу, в рамках якого пострадянські країни, і насамперед Україна, мають у своїй зовнішній та внутрішній політиці враховувати інтереси Росії. Така постановка питання вже сама по собі унеможливлює компроміс і ставить під сумнів сенс майбутніх переговорів.
Навряд чи вірить президент Росії в те, що Захід погодиться надати йому право чинити з Україною на власний розсуд і визнає анексію Криму. Але в те, що США та Європу можна змусити "вмити руки" і мовчки дивитися на те, що Путін робитиме із сусідньою країною, він, судячи з усього, цілком вірить. Зрештою, ще 2008 року щось подібне Росія зробила з Грузією. І Москві все зійшло з рук. Чому б знову не вчинити так само?
Такий, вочевидь, його розрахунок і нині: Захід не готовий підписатися під морально неприйнятною для нього угодою про розподіл Європи? Ну, і не треба, просто відверніться ненадовго вбік і обмежтеся засудженням і млявими санкціями, поки з Україною в її нинішньому вигляді буде покінчено.
Читайте також: Коментар FAZ: Нереалістичні вимоги Путіна
Захід перед вибором
Варіантів подальшого розвитку подій не так вже й багато.
Погані варіанти очевидні: Захід або буде змушений вдатися до якихось радикальних методів підтримки суверенітету та територіальної цілісності України, що призведе до неминучого зростання напруженості на місяці й роки та створить внутрішньополітичні труднощі для урядів країн НАТО, або ж в Україні розпочнеться війна, яку потім все одно доведеться зупиняти й сідати за стіл переговорів з тією ж Росією, причому, можливо, на набагато гірших умовах.
Звісно, військова авантюра в Україні може призвести путінський режим до колапсу, як дехто сподівається. Але такий сценарій реальний лише, якщо Україна зможе ефективно протистояти агресії самотужки. А якщо ні, то путінський режим може зміцнитися і стати ще більш агресивним.
Читайте також:Коментар: Чому Кремль взяв курс на нову війну
Час працює проти Путіна
І все-таки відносно кращий варіант поки що є: за всяку ціну збити темп розвитку ситуації, що його нав'язує Путін, почати переговори та консультації, і на них "забовтати", висловлюючись словами самого Путіна, його пропозиції і тим самим виграти час.
Час працює проти Путіна, він сам це чудово розуміє і тому так поспішає, постійно підвищуючи ставки. Він не може нескінченно тримати на кордонах України величезну армію у бойовій готовності, не може нескінченно продавати своєму електорату образ переможного лідера без будь-яких очевидних перемог, не може нескінченно відкладати розмову про нагальні проблеми країни, посилаючись на гостру кризу у відносинах із Заходом.
Якщо найближчими днями не настане розв'язка, то вже за кілька тижнів Путін хоч-не-хоч буде змушений повернутися до регулювання роздрібних цін на макарони та гречку, безуспішних закликів до росіян вакцинуватися та миритися з обмеженнями на тлі чергової хвилі пандемії.
Автор: Федір Крашенінніков - російський політолог і публіцист, автор книг "Після Росії" та "Хмарна демократія", яку він написав разом із Леонідом Волковим. Telegram: @fyodork
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.