У коаліційній угоді, укладеній між партіями, які сформували новий німецький уряд, найбільший за обсягом пасаж у розділі "двосторонні і регіональні відносини" присвячений Росії. І на це є свої причини. Крім приязних слів, якими німецько-російські відносини характеризуються як багатогранні й глибокі, лунає і недвозначна критика агресивного курсу Росії щодо її сусідів.
Йдеться про "спроби дестабілізації України, насильство на сході України і незаконну анексію Криму", а також про "масштабні обмеження громадянських і демократичних свобод". Іншими словами: Росія веде психологічну, гібридну війну, яка не обмежується лише Україною та іншими сусідами, а становить дедалі більшу небезпеку для цілого Заходу.
Вторгнення в Україну як реальний сценарій
Російські бомбардувальники, здатні нести ядерні боєголовки, перехоплюються літаками НАТО над Північним морем. Білоруський правитель Олександр Лукашенко шантажує Європейський Союз біженцями, користуючись при цьому підтримкою російського президента Путіна. На російсько-українському кордоні Кремль стягує майже сто тисяч вояків і важке озброєння. Кібератаки на Україну і ЄС стали буденністю.
Протягом останніх тижнів конфлікт з Росією загострився одразу на кількох фронтах. Нерви можуть здати у будь-який момент - російське вторгнення в Україну розглядається як реальний сценарій як Вашингтоном, так і Києвом. У пам'яті постають темні спогади про російську анексію Криму 2014 року. Настав час Німеччині та Євросоюзу нарешті врахувати безпекові ризики України і стати пліч-о-пліч з Києвом. Спроби примирити Кремль поступками мали би катастрофічні наслідки - для цілої Європи, а не лише для України.
Війна не лише зі зброєю
Аби захистити Україну, Німеччина та інші союзники мають зрозуміти, що російська агресія не обмежується танками і солдатами. Ворожі дії Кремля проти України є частиною масштабної війни, яка включає у себе засоби впливу в енергетичній, фінансовій та економічній сфері. Росія знову й знову використовує газ як політичну зброю. На даний момент це відбувається на тлі паралізуючої енергетичної кризи у Європі. Зовсім нещодавно Москва, зокрема, торпедувала проєвропейський курс нового уряду Молдови черговою газовою суперечкою, яку поки що знову вдалося залагодити.
Росія загрожує територіальній цілісності України, атакуючи її, зокрема, і засобами виснажливої економічної війни. І йдеться не лише про "Північний потік-2". Мета Кремля - загнати український уряд у фінансовий глухий кут. Використовуються для цього будь-які засоби - від митних бар'єрів до знущально жорстких процедур митного оформлення товарів, які призводять до довжелезних черг на кордоні, від ембарго на українську продукцію до згортання кредитування українських промислових підприємств з боку російських банків.
За оцінками американського аналітичного центру Atlantic Council, російська анексія Криму і війна на сході України - руйнування, експропріація і репутаційні втрати серед інвесторів - спричинили для Києва фінансові втрати щонайменше у 100 мільярдів доларів. Людські втрати - а це щонайменше 14 тисяч загиблих з початку конфлікту - є неоціненними.
Як Європа може тиснути на Росію
У ЄС є як інструментарій, так і політична міць, аби дати рішучу відповідь на ці дії. Але Євросоюзу потрібні нові стратегічні рамки для відносин з Росією. Для цього Брюссель, з одного боку, має активніше використовувати регуляторні важелі і значно конкретніше втілювати політику диверсифікації на енергетичних ринках, а також більш жорстко домагатися розділення функцій постачальників енергоресурсів та компаній, які контролюють інфраструктуру з транспортування і розподілу. Разом із Францією уряд Німеччини має посилити тиск на Росію.
Це означає більш суворо регулювати і газопровід "Північний потік-2", а також підтримати Україну в її прагненні домогтися від Росії, аби "Газпром" продавав газ європейським споживачам вже на російсько-українському кордоні. Призупинений у середині листопада процес сертифікації "Північного потоку-2" німецьким регулятором можна розглядати як чіткий, вже давно назрілий сигнал Кремлю, що його курс на дестабілізацію більше не залишатиметься без відповіді. Натомість поки що зовсім невикористаним Брюсселем засобом тиску на Москву залишається європейський Green Deal. Йдеться про спільні цілі Євросоюзу щодо захисту клімату. Кліматичні зміни створюють нову геополітичну реальність, яка у довгостроковій перспективі обернеться для Росії втратою привабливих джерел грошових надходжень, а також найважливішого важеля політичного впливу.
Окреслити "червоні лінії"
Берлін і Париж мали би паралельно реанімувати "нормандський формат" як платформу для переговорів глав держав і урядів України, Росії, Німеччини і Франції. Відмова Росії продовжувати роботу у цьому форматі є показовою.
У той час, як ЄС намагається знайти важелі протидії російській агресії, спільнота має також надати необхідну підтримку Україні, аби та могла втримати свій курс розвитку. Залишити Україну на самоті означає небезпеку знову віддати її у руки політично активних олігархів, таких як Віктор Медведчук і експрезидент Петро Порошенко, які роблять Україну вразливою перед Росією, у той час як політична єдність в країні є важливою як ніколи.
Новий німецький уряд має використати свої канали комунікації з Москвою, аби чітко окреслити "червоні лінії" і наслідки агресивних дій. Якщо спільних дипломатичних і економічних засобів впливу ЄС у співпраці зі Сполученими Штатами і Великобританією не вистачить, аби переконати Росію відмовитись від її нинішнього курсу, Європі загрожуватиме довга, холодна зима.
Олівер Ролофс (Oliver Rolofs) - експерт з питань безпеки, у минулому багаторічний очільник відділу комунікацій Мюнхенської конференції з питань безпеки. На цьому експертному майданчику він розбудовував програму з питань енергетичної безпеки.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.