"Колишня радянська республіка Молдова отримала новий прозахідний уряд", - з таким заголовком нещодавно вийшов один з німецьких журналів. "У минулі роки колишню радянську республіку, що розташована між Румунією і Україною, сколихнула низка корупційних скандалів", - уточнює одне з онлайн-видань, вочевидь, для тих, в кого слабенько з географією. Пишуть також про "економічні санкції проти ексрадянської республіки Білорусі", а щодо України на початку серпня одне австрійське видання повідомляло, що "три мільйони людей у колишній радянській республіці отримали дві дози вакцини". Це дивовижний феномен: термін "колишня радянська республіка" наполегливо вживається як синонім до назви цілої низки держав. Так, ніби радянська імперія розвалилася лише вчора.
Тінь радянської імперії
"Україна? Це де?" - доводилося ще донедавна регулярно чути від німців чи англійців. "Це у Росії?" - "Це одразу за Польщею. І: ні, це не Росія". Щороку відповідати на такі невимушені запитання ставало дедалі більшим випробуванням терпіння. Минуло вже три десятиліття. Якщо дійсно ще є люди, які не знають, де розташована Україна, Молдова Грузія або Білорусь, нехай гуглять. "Колишні радянські республіки" як підказка читачеві, якому не дається географія, вже давно нікому не потрібні. То для чого ж тоді ще це вказування на приналежність до імперії, що пішла в небуття?
Як засвідчило нещодавнє опитування групи "Рейтинг", українців до 30 років, які ідентифікують себе як європейців, у рази більше, ніж тих, хто вважає себе "радянською людиною". Водночас 86 відсотків молодих українців вважають себе передовсім громадянами України. То чому ж тоді вішати на них ярлик мешканців "колишньої радянської республіки"? 24 серпня виповнилося 30 років з дня проголошення незалежності України. Цього року ювілей незалежності святкують й інші країни, які постали на руїнах радянської імперії. Нове покоління у цих країнах знає, здебільшого навіть зі шкільної програми, що Радянський Союз був аж ніяк не об'єднанням рівноправних "республік". А натомість побудована на страху і репресіях імперія з центром у Москві. То чому ж Україні безкінечно довго носити тавро "колишньої радянської республіки", якщо за радянської влади мільйони людей були заморені голодом в процесі примусової колективізації? Чому ж вішати таку саму "етикетку" на Грузію, де день радянської окупації щороку відзначається як день жалоби.
Риторика Володимира Путіна
Той, хто сьогодні говорить про "колишні радянські республіки", переймає - здебільшого несвідомо - риторику колишнього співробітника КДБ Володимира Путіна, який якось казав, що вважає розпад Радянського Союзу "найбільшою геополітичною катастрофою 20-го сторіччя". І робить з незалежних країн сферу інтересів правителя, який не цурається втілювати свої візії за допомогою зброї.
За логікою Путіна українці і білоруси - взагалі не справжні народи, а "результат радянської національної політики", через яку з одного народу зробили три, як російський президент написав у своїй нещодавній програмній статті. Погляди свого кремлівського покровителя і спонсора на це питання поділяє й білоруський диктатор Олександр Лукашенко. Побудована ним держава таки має щось від "колишньої радянської республіки", навіть прапор БРСР диктатор вирішив зберегти. Однак білоруски і білоруси, які торік безстрашно вийшли протестувати проти диктатури Лукашенка під біло-червоно-білими прапорами, хочуть залишити цю радянську спадщину у минулому. З тієї самої причини у 2013/2014 роках і українці вийшли протестувати на Майдан Незалежності у Києві, де зрештою чимало з них поклали життя.
Нові країни Європи, а не "колишні радянські республіки"
Не дарма регіони на сході Німеччини, які возз'єдналися 1990 року із західними, всередині країни стали називати "новими федеральними землями", а не "колишньою НДР". Німці після мирної революції на сході країни відчули, наскільки важливою є символіка мови. Тому й подбали про те, щоб не підкріплювати словами асоціацію людей, що проживають у нових федеральних землях, зі злочинним режимом, який правив на цих теренах до возз'єднання. Цей неологізм став поглядом у спільне майбутнє східної і західної Німеччини і наголошує на рівності. Тож принаймні сьогодні, коли минуло вже 30 років після проголошення незалежності 1991 року, настав нарешті час застосувати той самий підхід і до держав Східної Європи. Ці країни є рівними серед рівних у Європі. А "радянські республіки" нехай нарешті залишаться історикам.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.