Бойовий медик: Тактична медицина в ЗСУ - за стандартами НАТО

Зустріч з бойовим медиком на позивний "Атлас" відбулася в Києві, де він завершував свою короткочасну відпустку після лікування і перед відбуттям до району бойових дій. Боєць погодився на інтерв'ю, але попросив не називати його справжнє ім'я і не показувати обличчя. Він пояснив це тим, що служить в розвідувальному підрозділі і має дотримуватися підвищених вимог безпеки і секретності. За словами бійця, зараз тактична медицина в українському війську вже перейшла на стандарти та протоколи НАТО.

DW: Як Ви потрапили на війну, де саме Вам довелося воювати і з якої причини Ви опинилися в шпиталі?

"Атлас": До повномасштабного вторгнення я був лікарем-реабілітологом. Одразу після 24 лютого евакуював родину в безпечне місце і пішов до військкомату. Спочатку мені відмовили в мобілізації, але після п'яти візитів й наполягань нарешті взяли до війська. Там мені частково пощастило, а частково завдяки наполегливості вдалося потрапити в розвідувальну роту. Деякі наші групи працюють на Донбасі, а інші, в яких був і я, - на Херсонському напрямку. Ми провадимо розвідку ворожих позицій за допомогою дронів, а також у безконтактний та контактний спосіб. Під час виконання одного із завдань ворогові вдалося розкрити наші позиції. Він не пошкодував трьох ракет С-300 щоби їх уразити. Як наслідок, я отримав контузію і довелося відбути дванадцять днів стаціонарного лікування, тепер мушу ще близько 20 днів вживати таблетки. Зараз усі аналізи в нормі, дослідження показують, що готовий повертатися на фронт. Лишився тільки шум у вухах, який може минути, а може й ні. Але я до нього вже звик (сміється).

Читайте також: Допомога жертвам війни: як працює найбільший в Україні центр реабілітації

У чому полягають Ваші завдання як бойового медика?

Насправді я такий самий розвідник, як і всі бійці нашої роти. Але в мене завжди зі собою за плечима рюкзак з усім необхідним, щоби надати найпершу допомогу і стабілізувати поранених до прибуття парамедиків з евакуаційної групи. На щастя, чи завдяки збереженню секретності, за весь час війни в мене було тільки двоє поранених. Хоча виходити в "сіру" зону чи безпосередньо на позиції ворога доводиться доволі часто. Але дбаю не тільки про своїх бійців, а й про воякив із сусідніх підрозділів. У всіх є якісь старі травми, хронічні недуги. Моя задача - тримати їх в строю.  

Чому Ви не можете використовувати розвідку дронами з відносно безпечної дистанції від лінії фронту?

Дрони бачать не все. Ворог навчився маскуватися. Доводиться верифікувати цілі іншими способами. В тому числі й виходами на ворожі позиції. 

Вам як медику також доводиться туди заходити?

Я постійно і завжди зі своєю групою. В першу чергу я - бойовий солдат. Якщо ми висуваємося в район бойових дій і два-три тижні живемо в сірій зоні, підхід евакуаційної групи там може бути ускладнений. Тому моє завдання не допустити таких безповоротних наслідків поранень, як критична втрата крові і таке інше.

Читайте також:Чи загрожує Україні нестача озброєння - і що гальмує перехід на зразки НАТО 

Чи вистачає медикаментів та матеріалів для надання такої допомоги?

Так, зараз немає медикаментозного чи іншого медичного "голоду". Налагоджене стабільне державне постачання, хоча реагування на потреби з боку держави сильно забюрократизоване. Надходжень за запитами доводиться чекати тижнями. Але нас дуже виручають волонтери. Вони набагато мобільніші. Вмісту мого рюкзака цілком вистачає для допомоги в "червоній" зоні мінімум двом, максимум п'ятьом людям. Усе в ньому, як і оцінки стану потерпілого та інші протоколи зараз вже тільки за стандартами НАТО. Ми на них вже фактично перейшли. Коли я бачу на позиціях росіян їхні медичні сумки, просто дивуюся, яке там все залишилося радянське! У найгіршому сенсі цього слова. 

Чи забезпечені бійці на передовій засобами знеболення на випадок поранень?

За нашими протоколами, наркотичне знеболення протипоказане. Раніше були випадки, коли пораненого бійця знеболювали наркотиками безпосередньо на місці, тоді ще під час очікування евакуації, під час самої евакуації. Як наслідок, бійці потрапляли до шпиталю вже з передозом і їм було неможливо провести операційну анестезію - це б просто вбило людину. Доходило до того, що хлопцям "на живу" робили операції. Зараз перелік препаратів для ін'єкцій дуже обмежений. Але знеболення є. Залежно від поранення, навіть введення у вену дуже недооціненого парацетамолу достатньо добре знеболює. 

Читайте також: Затяжна війна: як українці долають стрес і депресію

Вояки часто кажуть, що однією з проблем на війні є брак часу і можливості для сну. Чи може це збільшувати ризики, сповільнювати реакції, ясність свідомості в умовах підвищеної небезпеки?

Є таке. Але люди до всього звикають. Зараз мені вистачає чотири-п'ять годин, щоби дуже добре виспатись. В районі бойових дій відчуваєш постійний приплив адреналіну і якогось стану загальмованості просто нема. Щойно десь поруч щось прилетить - і вся ця загальмованість відразу зникає (сміється). 

Чи вдається в цих умовах підтримувати бодай мінімальний рівень гігієни і санітарії?

Я стежу за тим, щоби бійці мали якомога свіжішу їжу, щоб не було шлунково-кишкових розладів. Ми намагаємося отримувати не сухпайки, а продукти і щось з них самостійно готувати. З особистою гігієною проблем більше. Далеко не завжди вдається регулярно брати душ чи прати одяг. Тому коли поблизу є найменший натяк на якийсь магазин, ми туди заїжджаємо і закуповуємо всі наявні вологі серветки. 

Як Ви почувалися в цивільному житті під час відпустки?

Став помічати, що в тілі десь щось не так - щось ниє, щось болить… На фронті прислухатися до цього ні в кого немає часу. А ще помітив, що автоматично визначаю шляхи відходу, ситуацію навколо себе, дбаю про світломаскування… Воєнні рефлекси ніде не поділися.