Як реабілітують звільнених з полону військовослужбовців

З початку повномасштабної війни Росії в Україні в рамках обмінів з РФ вдалося повернути 2235 людей, левова частка з яких - військовополонені. Колишні бранці РФ мають як фізичні, так і моральні травми. За даними уповноваженого Верховної Ради з прав людини Дмитра Лубінця, 86 відсотків українських військових зазнавали прямих фізичних тортур у полоні. 

Повернення з полону

"В полоні я схуд, втратив 32 кілограми. Був виснажений фізично, а загальний моральний стан - нервовий", - розповідає DW військовослужбовець Максим Колесніков, який був звільнений з полону 4 лютого. Тоді ж він потрапив в об'єктиви журналістів з червоним яблуком у руці і підкорив серця українців, по-дитячи радіючи фрукту, який вперше скуштував за понад 10 місяців неволі.

Максим потрапив у полон під Києвом, захищаючи Україну з перших днів повномасштабного вторгнення РФ. До цього він служив у лавах ЗСУ в 2015-2016 роках, а потім працював у приватній компанії. "Ставлення в полоні було жорстоке. Нас намагалися зламати: змушували стояти цілими днями, займатися важкими вправами", - згадує він. Паралельно з цим, за словами Максима, було відчуття постійного голоду, оскільки їжі давали недостатньо. "В день було до двох кружок їжі. Давали кашу, суп, в якому був лише шматок картоплі та буряка. Також давали три літри напоїв на день для 14 людей. Все було несолоне та без цукру", - зазначає колишній військовополонений.

Лише наприкінці серпня ситуація трохи почала покращуватися, розповідає Максим. "Очевидно, вони (російські окупанти. - Ред.) визнали, що ми - обмінний фонд", - каже він.

Читайте також: Українка про російський полон: Жінки-наглядачі були набагато жорсткіші

Санаторій та госпіталь

Обмін Максима відбувся на прикордонному пункті пропуску в Cумській області разом із ще 115 українськими військовослужбовцями та співробітниками силових органів. Тоді яблуко опинилося у Максима не випадково, адже звільненим одразу дають спеціальний набір продуктів, пояснює DW речник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Петро Яценко. "Якщо людина голодувала, то їй не можна одразу давати, наприклад, солодку булочку або торт. Можна лише певний перелік продуктів, зокрема фрукти", - каже він.

Згідно з процедурою, після зустрічі на пункті пропуску усіх звільнених з полону везуть у найближчий госпіталь, де надають спеціальні набори з усім необхідним на перший час. Зокрема, білизну, спортивний костюм, кросівки, шльопанці, засоби гігієни, смартфони із сім-картою, шкарпетки, куртку, шапку, рукавиці, шампунь, зубну пасту, щітку, бритву, дезодорант, манікюрний набір. Всі ці речі стали в пригоді, пояснює Максим, адже після полону дуже важливо подзвонити рідним та хочеться прийняти душ. "До речі, в полоні дуже не вистачало манікюрних ножиць. Нігті доводилося відривати зубами, а на ногах - пальцями", - згадує він.

Там же, в госпіталі, проводиться медичний огляд, а потім починається період реінтеграції та реабілітації. На цьому етапі звільнених без значних ушкоджень відвозять в санаторій на Полтавщині, а тих, хто потребує поглибленого медичного лікування - в спеціалізований госпіталь, зауважує Яценко. 

Саме в санаторії на Полтавщині опинився Максим, якого там оглянули лікарі і зробили низку аналізів. "Були всі основні спеціалісти: невропатолог, травматолог, хірург, кардіолог, психолог тощо. Також надавалися різноманітні процедури, масажі, можна було відвідувати арт-терапію", - пригадує колишній військовополонений.

Виплати за полон та післясанаторне лікування

Також на цьому етапі звільненим з полону відновлюють всі втрачені документи та банківські картки, на які нараховуються виплати, що були призупинені на час перебування в полоні. "Це досить значні суми. Якщо військовий був на передовій, то в місяць він отримує приблизно 100 тисяч. Цю суму йому виплачуватись кожен місяць полону. Крім того, є одноразова допомога за полон у розмірі 100 тисяч", - пояснює Яценко. На ці гроші, за його словами, люди зазвичай купують гарний одяг та інші речі, намагаючись "надолужити втрачений час у полоні, наскільки це можливо". Водночас виплати не передбачені у разі залишення позицій і добровільної здачі в полон, таких приблизно п'ять відсотків, додає Яценко.

Лікування в санаторії триває щонайменше два тижні, в залежності від стану людини. "Обмежень за часом нема, лікування триватиме стільки, скільки потрібно для відновлення здоров'я. У більшості полонених основна проблема - втрата ваги і м'язової маси. Це тягне за собою супутні хвороби. Тому наші лікарі багато приділяють уваги відновленню м'язів - тренування, розтяжки", - наголошує речник Координаційного штабу. Після цього, за словами Яценка, у разі необхідності людина може продовжити лікування за місцем проживання.

Якщо ж потрібне специфічне лікування, а в Україні немає умов для цього, то така людина відправляється за кордон. "Зокрема, це стосується біонічного протезування (такі протези працюють від сигналів м'язів кукси. - Ред.), яке, на жаль, Україна не може запропонувати. Тому організовують групи та підключаються благодійні організації для відправки людей в інші країни", - пояснює DW радниця уповноваженої особи представництва Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими у Південному регіоні Олеся Міщенко.

Коли потреб у лікуванні вже нема, то призначається десятиденна відпустка, після якої військово-лікарська комісія вирішує, чи придатний військовослужбовець до служби далі.

В санаторії Максим пробув майже три тижні, і потім його направили в госпіталь під Києвом, який спеціалізується на фізіотерапії і поновленні м'язів. "Тобто направляли, виходячи з конкретних проблем. Я знаю людину, яка мала проблеми зі шлунком, то її направили в Трускавець", -  пояснює Колесніков. В госпіталі під Києвом він пробув чотири тижні, де пройшов додаткові обстеження у лікарів, а також займався поновлювальною терапією: щоденно кілька занять з фізіотерапії, електропроцедури, магнітотерапія, біосугестія (метод роботи з психосоматикою). Також проходили заняття з психологом - групові та індивідуальні. "Я на групові не ходив, тому що не вистачало сил, адже все було розписано на сім годин на день", - зізнається Максим. Все це лікування було для нього безкоштовним.

Реабілітаційний центр

Аби покращити лікування звільнених з полону, міноборони України анонсувало відкриття в усіх областях реабілітаційних центрів. Поки що такий з'явився лише в Миколаєві. Як уточнює Міщенко, йдеться не про якусь окрему будівлю, а про програму надання послуг з реабілітації за місцем проживання. "Сьогодні дуже мало є інституцій, які можуть комплексно закрити всі потреби: медичне, психологічне, соціальне лікування. Тому разом з органами місцевого самоврядування визначили ті установи, які можуть співпрацювати в рамках програми", - пояснює вона.

Нині, за словами Міщенко, програма співпрацює з декількома установами в Миколаєві: базовими є Клінічний госпіталь ветеранів війни та Обласна лікарня відновного лікування, яка спеціалізується на реабілітації. "Щодо психологічної та соціальної допомоги ми співпрацюємо з Міським центром внутрішньо переміщених осіб та ветеранів АТО. Там можуть займатися військовополонені разом з членами їхніх родин, наприклад йогою, ходити на масаж. Також розроблено групові та індивідуальні психологічні програми. У соціальному плані для військових проводять навчання, допомагають брати участь у грантах", - каже вона.

Таким чином, за її словами, людині не потрібно самій шукати, до кого і куди звернутися для вирішення проблеми. "До нас звертаються з проблемою, а ми вирішуємо і направляємо для того, щоб полегшити період відновлення", - зауважує Олеся Міщенко. 

Шлях психологічного зцілення

Для психологічної реабілітації кожний колишній полонений потребує різний час, протягом якого проводити групові та індивідуальні терапії необхідно, пояснює DW офіцер ЗСУ і військовий психолог Андрій Козінчук. "Останнім пунктом на шляху до ментального зцілення є відчуття користі у суспільстві - вихід на роботу, участь у благодійних заходах чи поновлення на службі. Дехто приходить до цього етапу місяці, а хтось кілька років", - каже він.

Якраз з останнім етапом, на думку Козінчука, є проблеми, адже державі не вистачає системності. "Є санаторії, спеціалісти, юристи. Але потрібно між ними всіма покращити взаємодію. Крім того, потрібно залучати міську владу і бізнес, які б брали на роботу звільнених з полону. У нас можуть дати як правило лише лікаря", - зауважує він.

Крім того, для адаптації в соціумі людині потрібно надавати офіційний статус військовополоненого і промотувати його, вважає Козінчук. "Як це робиться, наприклад, в США. Таку людину поважають і соціум пишається тим, що військовий вижив у полоні. Тобто військовий може спокійно сказати, що він був у полоні, і не соромитися. Адже однією з основних проблем є відчуття провини за те, що людина опинилася в полоні", - наголошує психолог.

Читайте також: Юлія "Тайра" Паєвська про полон: Мені одразу сказали, що жити ти не будеш

Втім, про такі ініціативи з боку держави публічно невідомо. А Яценко з Координаційного штабу взагалі не згоден з таким підходом. На його думку, "не потрібно стигматизувати людину, і на все життя вішати на неї ярлик полоненого".

Колишній військовополонений Максим Колесніков зізнається, що після реабілітації почувається набагато краще, але все ще має певні проблеми з м'язами та суглобами. Попри це він вже повернувся на службу в ЗСУ - за станом здоров'я не на попередню посаду, а в штаб.