ЄС розмірковує про захист від американського шпигунства

У червні 2013 року комп'ютерний фахівець американської спецслужби АНБ Едвард Сноуден в інтерв'ю британській газеті Guardian розповів про систему глобального стеження PRISM. Завдяки викриттям Сноудена стало відомо, що за приватними даними мільйонів європейців підглядали Сполучені Штати та один з найважливіших членів ЄС - Великобританія.

Раніше, у квітні 2013 року, Євросоюз затвердив стратегію кібербезпеки, і на підставі цього документу деякі єврочиновники почали вважати нагляд з боку американського Агентства Національної Безпеки (АНБ) винятковою загрозою для Європи. Єврокомісар з цифрової політики Нелі Крус хоча й привітала, що у США з'явились ініціативи щодо суворішого громадського нагляду за АНБ, але наголосила, що і європейці повинні подбати про власну безпеку.

"Ми мусимо також поставити самі собі правильні питання, - заявила Крус у своїй промові на саміті з питань кібернетичної безпеки у лютому 2014 року, - Не питання, чому США заманулося підслуховувати телефони стількох людей, а питання: як їм це так успішно вдалося? Чому ми виявилися настільки непідготовленими та безпорадними проти цієї загрози?".

З точки зору Євросоюзу, одим з найбільших викликів є той факт, що інфраструктура кіберпростору значною частиною перебуває в приватних руках. Багато з цих підприємств, до того ж, розташовані в Америці, – каже експерт з питань кіберзахисту Нейл Робінсон. Це призводить до того, що політики в Брюсселі не завжди в змозі захистити персональні дані громадян ЄС.

Тому ті, хто ухвалює політичні рішення, повинні дослідити "за" і "проти" впровадження власного, європейського Інтернету, вважає Робінсон. "На мою думку, це було б дуже слушно", - сказав експерт в інтерв‘ю DW.

Небезпека також з боку європейських спецслужб

Хоча на адресу АНБ єврочиновники вже висунули серйозні звинувачення, шпіонаж з боку британської таємної служби GHCQ вони коментують порівняно скромно. Адже Лондон є не лише союзником по НАТО - він ще й мусить дотримуватися Європейської конвенції з прав людини.

Великі труднощі в такому контексті пов‘язані з одним з головних принципів ЄС, який передбачає, що країни-члени Євросоюзу повинні якомога більше рішень ухвалювати самостійно. Наприклад, згідно з Ліссабонською угодою 2009 року, кожен член ЄС суверенно вирішує питання своєї національної безпеки, - зазначає Уповноважений з питань європейської безпеки даних Пітер Гастінгс. Він піклується про те, щоб європейські заклади краще захищали право громадян на приватну сферу.

Керуючись принципами державного суверенітету, Євросоюз не може контролювати рішення британців з приводу їхньої національної безпеки. До того ж, європейським політикам бракує бажання рішуче звертати увагу Лондона на наслідки тих політичних рішень, які були вже втілені Великобританією в життя. Вони не хотіли би надто дратувати британців, зважаючи на загрозу виходу Сполученого Королівства з ЄС після запланованого на 2017 рік загальнобританського референдуму з цього питання.

"В минулому порушення Великобританією Конвенції про права людини траплялися неодноразово – в цій країні наявний брак правового захисту",- вважає Гастінгс. Тому в січні Європейський суд з прав людини висунув Великобританії вимогу - пояснити заходи британських спецслужб з підслуховування, а також роз‘яснити, чи ці спецслужби порушили право на приватну сферу, згідно з пунктом восьмим Європейської конвенції про права людини.

Таємні служби ЄС розширюють свої можливості

Але не тільки Сполучені Штати та Великобританія мають змогу впроваджувати широкомасштабний шпигунський нагляд. Згідно з інформацією журналу Der Spiegel, німецька контррозвідка БНД тісно співпрацює з АНБ. Офіційний Берлін навіть намагався пом‘якшити власні закони із захисту даних, аби надати БНД більших прав для наглядових акцій.

Дебати про "викривача" Едварда Сноудена спричинили подальшу реакцію. "Є засоби, які перебувають в розпорядженні багатьох країн ЄС, не лише США",- заявив Робінсон та навів приклади Нідерландів та Франції - країн ЄС, які зацікавлені в розширенні власних слідчих можливостей.

Але в європейській стратегії кібернетичного захисту можуть критися й пастки для самої Європи. Деякі країни-члени ЄС воліли б просувати співпрацю між громадським та приватним сектором, аби давати відсіч кібернападам, які загрожують національній безпеці. Така співпраця, що підпадає під поняття "сумісної політики оборони та безпеки", ймовірно, містила б у собі обмін інформацією. В свою ж чергу, такий інформаційний обмін між урядами та приватними підприємствами може, знову ж таки, призвести до підслуховування громадян.

"Це парадокс", - каже Робінсон. Тому що концепція, яка повинна бути розбудована в рамках спільної політики оборони та безпеки, містить в собі "саме повноваження, які, якщо їх не перевіряти або застосовувати незрозумілим чином, можуть викликати нові питання про державний нагляд в кіберпросторі".