Герої чи зрадники?

У Міжнародний день свободи преси, який відзначають 3 травня, медіа-організації та журналістські об'єднання традиційно привертають увагу до найбільших проблем свободи слова. Німецьке відділення глобальної мережі "Репортери без кордонів" зазвичай присвячує свої заходи у цей день одній окремій країні, в якій журналістам працюється особливо важко. Цього року німецькі "репортери" відійшли від традиції і напередодні Дня преси спільно з Німецькою журналістською профспілкою та Об'єднанням видавників газет влаштували дискусію про те, ким є люди на кшталт Едварда Сноудена: героями чи зрадниками?

Інсайдерів держорганів, які розкривають суспільству таємниці їхньої діяльності, англійською називають whistleblower - так званими інформаторами. Термін з'явився ще в другій половині ХХ століття, і про діяльність інформаторів у Європі свою позицію уже висловив навіть Європейський суд з прав людини. У 2011 році, до речі, у справі проти Німеччини ЄСПЧ виніс рішення, яким дозволив інформаторам "критикувати роботодавців" шляхом викриття їх неправомірної діяльності.

"Сноудени" на руку Аль-Каїді?

Сноуден прославився після того, як влітку 2013 він розпочав сенсаційні викриття шпигунської діяльності Агентства національної безпеки США. Тож його ім'я згадувалося у ході дискусії в Берліні найчастіше. Шеф-коментатор впливового видання Die WeltТорстен Крауель закинув Сноудену, що він "забагато розповів". І тепер, сказав журналіст, терористи з Аль-Каїди знають, що АНБ їх перехоплювало.

У ролі палких захисників інформаторів виступили двоє інших журналістів, що брали участь у дискусії. Алекса О'Браєн звинуватила в закритості не тільки американську політику, а й частину засобів масової інформації, "які потрапили на гачок урядової пропаганди". На підтвердження своєї позиції щодо зманіпульованої громадської думки вона навела випадок з Бредлі Меннінгом.

Кілька років тому американський солдат, перебуваючи на військовій службі в Іраку, передав викривальній платформі Wikileaks сотні тисяч сторінок армійських документів та дипломатичних депеш. Свії дії він мотивував бажанням розгорнути в суспільстві дискусію про війни в Афганістані та Іраку. Однак суд у Канзасі засудив Меннінга до 35 років позбавлення волі.

Пограбоване АНБ

Така ж доля, вочевидь, чекає і на Едварда Сноудена, який утік із США і отримав тимчасовий притулок у Росії. На Заході не знайшлося жодної країни, яка б надала йому прихисток. Керівник Федерального відомства з охорони конституції Ганс-Ґеорґ Маасен назвав Сноудена "хамелеоном". Мовляв, він не знає його мотивів, але розуміє колег з американської спецслужби, які вважають Сноудена зрадником. Зрештою Сноуден "пограбував" АНБ для своїх викриттів, наголосив Маасен. Його особливо насторожив той факт, що Сноуден виступив на російському телебаченні в той час, коли відносини між Росією та Заходом стали дуже напруженими. А те, що АНБ порушило німецькі закони, на думку Маасена, ніяк не доведено.

Чим довше очільник німецької спецслужби применшував значення випадку зі шпигунською діяльністю АНБ, тим більше обурювався ще один присутній на подіумі. Це екс-журналіст видання Spiegel, а нині керівник групи журналістів-розслідувачів газети Süddeutschen Zeitung та телемовників NDR та WDR Ґеорґ Масколо. Те, що викриття Сноудена є "великою заслугою", у Масколо не викликає жодних сумнівів. Американці цього теж не можуть заперечити, без жодної іронії додав журналіст, який сам здійснив низку викриттів.

Де межа "легітимного засекречення"?

Утім, незважаючи на те, що Масколо активно висловлювався на підтримку інформаторів і переконував у необхідності їхньої діяльності, він визнав також "легітимне право держави на конфіденційну інформацію". Проблема, з його точки зору, полягає в тому, що за грифом "державна таємниця" можновладці світу намагаються приховати занадто багато інформації. Саме на цій межі - що саме підлягає секретності - і стикаються інтереси більшості журналістів та чиновників.