Акція проти замовчування насильства

"Мені 8. Я вертаюсь зі школи додому, викликаю ліфт, в останній момент в ліфт затесується пацанчик років, мабуть, 25… Він везе мене ліфтом на останній поверх будинку, потім тягне на горище і там ґвалтує".

"Мені 18. Вагітна. Йду з нічного чергування. Двоє виникли з нізвідки, хапають за руки, тягнуть у бік пустиря, кричу, що вагітна, вириваюся, кидаюся на машину, що проїжджає, прямо на капот. Машина гальмує. З неї ніхто не виходить. Мене знову тягнуть на пустир. Машина різко зривається з місця і їде. Кричу на весь голос, хоч і марно. Але, мабуть, якось подіяло. Вони йдуть, а на прощання один б'є мені в живіт ногою".

"Мені п'ять. Ми їдемо в Брянськ на поїзді. Мене поклали на нижню полицю, щоб не впала. На другій нижній - добрий дядечко. Вночі прокидаюся від його руки під моєю ковдрою, пробує стягнути трусики. На ранок розповідаю мамі. Вона не вірить - тобі здалося, ти не так зрозуміла".

Це лише кілька історій, які можна прочитати, перейшовши у соцмеражах за хештегом ‪#яНеБоюсьСказати. Тут зібрані спогади переважно жінок про дитинство, юність та вже доросле життя, де вони стикнулися з насильством у різних його проявах. Усі вони відгукнулися на заклик української журналістки та активістки Насті Мельниченко не мовчати про досвід сексуальних домагань та принижень. На своїй сторінці у Facebook вона розповіла власну життєву історію і закликала: "Я хочу, аби сьогодні говорили ми, жінки. Аби ми говорили про насильство, яке пережила більшість з нас. Я хочу, аби ми не виправдовувалися "я йшла у спортивках серед дня, а мене все одно схопили". Бо нам не треба виправдовуватись. Ми не винні, винен ЗАВЖДИ ґвалтівник".

Чому здійнялася хвиля

"Насилля - це фурункул, який дуже довго визрівав, і маленький допис у Facebook його просто проколов, оскільки вже накопичилася критична маса", - вважає голова правління Центру інформації про права людини Тетяна Печончик.

Інші правозахисники вважають, що такому інтересу до теми сприяв збройний конфлікт в Україні. "На Cході країни стільки насилля і жахіття, що говорити про своє пережите легше у порівнянні з тим, що коїться там", - вважає директор департаменту з комунікації громадської організації "Ла Страда-Україна" Альона Зубченко.

Реакція чоловіків

На заклик української журналістки відреагували не тільки жінки, а й чоловіки. "Я чоловік, мені 37, а коли було 11, мене намагався звабити пристаркуватий розпусник. Ліг зі мною спати. Я втік, коли він почав мене мацати. Сексу не сталося. Розтління дітей - це огидно, секс за примусом - негідно. Та до чого тут стать? Хіба лише жінки можуть постраждати?" - описує свою історію один із користувачів.

Однак далеко не всі вважають насилля серйозною проблемою. Окремі дописувачі соцмерж запропонували відповісти жінкам дзеркальним флешмобом з хештегом ‪#бабаДінамо‬, назвавши акцію Насті Мельниченко "антимужицькою". "На жаль, деякі жінки роблять все, що б до них так ставилися, сприймаючи чоловіків як гаманець. Як я повинен ставитися до дівчини, яка дивиться на мене, як на гроші?" - пише інший блогер.

Громадський активіст Сергій Щелкунов засуджує таке ставлення до проблеми насилля і пояснює таку позицією культурологічними особливостями. "Православна парадигма піднімає чоловіка над жінкою, якому все дозволено, і жінка мусить йому підкорятись. Цей культурний аспект потрібно переосмислити, і церква має зіграти в цьому не останню роль", - вважає він.

Неадекватне покарання

За даними "Ла Страда-Україна", яка вже багато років займається темою насильства в сім'ї та допомагає жертвам зґвалтувань, від початку 2016 року на "гарячу лінію" організації подзвонило більше 16 тисяч людей, які шукали психологічної розради та допомоги після побутового насильства та домашніх знущань. Із них 97 відсотків звернень було від жінок і три відсотки - від чоловіків. З усіх тих, хто наважився звернутися за допомогою, тільки 2,5 відсотка зізналися, що зазнали сексуального насилля. "У багатьох випадках жінки навіть не ідентифікують себе як жертву, оскільки зазнають такого насилля у шлюбі і замовчують проблему, бо кривдника важко покарати", - каже Альона Зубченко.

За її словами, механізм притягнення кривдника до відповідальності в Україні не досконалий, оскільки за домашнє насилля передбачена лише адміністративна відповідальність: 15 діб арешту або адміністративних робіт. "У нас була історія, коли чоловіка за насилля засудили до виправних робіт за знущання над дружиною, а він її примусив відробляти це. Сама дружина 15 діб підмітала вулиці, і він ще більше над нею знущався", - розповідає Зубченко.

Вона вказує на те, що через недосконале законодавство з захисту жертв насилля тотальна недовіра до правоохоронної та судової системи змушує постраждалих мовчати про свій гіркий досвід. Адже притягнути до кримінальної відповідальності насильника в Україні надзвичайно важко."У нас є справа, коли батьки п'яти хлопчиків вже шостий рік намагаються у суді довести вину тих, хто розбещував їхніх дітей. І суд увесь час затягує своє рішення", - зауважує представниця "Ла Страда-Україна".

В організації сподіваються на ратифікацію Стамбульської конвенції про захист жінок від насильства в сім'ї, яку Україна підписала ще 2011 року. Конвенція передбачає запобігання насильству, надання жертвам і свідкам насилля захисту, гарантує кримінальне переслідування та належне покарання осіб, які вчинили насильство щодо жінок або насилля в родині.

Ратифікувати Стамбульську конвенцію в Україні планували у липні 2016 року. Однак активісти не виключають, що Верховна Рада ратифікує її не раніше зими. "Нині законодавство, яке розроблене в Україні для імплементації конвенції, проходить правову експертизу", - повідомили DW в міністерстві юстиції України.