Боротьба з цензурою

Завдяки змінам в законі, політична опозиція дістає право на ознайомлення із своїми поглядами читачів так званих "магістрат них" газет, яких по чеських містах та містечках видаються сотні. За словами міністра культури Їржі Балвіна, закон має покінчити із становищем, коли видання є рупором виключно міського голови або старости, і забезпечити усім членам управи можливість висловити свої думки з того чи того приводу. Досі все виглядало зовсім не так. За даними моніторингу, проведеного громадським об’єднанням Oživení ("Відживлення") 72 відсотки магістратних газет донині друкувало статті лише тих авторів, які стояли на позиціях провідників міста чи містечка, а альтернативні статті з’являлися тільки в десятьох відсотках згаданих видань. Читацькі листи оприлюднювала чверть усіх "магістраток", і то за умови, якщо в них не піддавалося критиці міське начальство. Отже, хоча цензуру було скасовано одразу ж по "оксамитовій революції" 1989 року, у локальних виданнях, які друкуються коштом місцевих громад, вона продовжувала існувати.

Штраф за відсутність критики

На думку експертів, стан малої чеської преси виглядав донедавна майже так, як і перед листопадом 1989-го. Деякі коментатори пригадують, зокрема, що коїлося в місті Фридек-Містек під час останніх парламентських виборів або в Устецькому краї за влади гетьманки Яни Ваньгалової. У Фридку-Містку передвиборна компанія перебігала під знаком проблеми з опаленням. Провідні члени міської управи люто сперечалися з членами опозиції, й міська газета закинула останнім, що вони лобіюють інтереси потрібного їм підприємства. Лідер тодішньої опозиції Петро Конупка написав обґрунтоване спростування, але газета ніколи його не надрукувала.

Експерти вказують на те, що "магістратки", як правило, повні фотографій перших осіб міста, хвальних статей, число яких зростає напередодні будь-яких виборів, а також вказують на цілковиту відсутність критичних матеріалів, які подавали би точку зору опозиції. Відтепер обов’язком кожної фінансованої з бюджету газети є якраз публікація опозиційних статей, а за відмову їх опублікувати передбачено штраф, який сягатиме 200 000 крон (вісім тисяч євро).

"Постцензурна цензура"

Експерт громадської організації "Відкрите суспільство" Олдржих Кужилек проаналізував зміст місячника "Устецький край" і називає його рупором крайового керівництва. "У місячнику, – зазначає він, – не знайшлося місця для висловлювань жодної опозиційної партії. Видання являє із себе пропагандивний орган однієї особи – гетьманки Яни Ваньгалової". За статистикою "Відкритого суспільства", прізвище першої особи міста чи краю зазвичай згадується в "магістратках" один раз на кожній сторінці. На сторінках "Устецького краю" прізвище "Ваньгалова" фігурує в тридцять разів частіше. "Таке явище, – констатує Олдржих Кужилек, – можна характеризувати як зловживання громадськими коштами, на які той місячник і видається".

На інший приклад "постцензурної цензури" звертає увагу голова Синдикату чеських журналістів Адам Черний, який поцікавився, про що і як пише газета північночеського міста Крупка. "Читач конче дійде висновку, – ділиться він своїми враженнями, – що все в місті тихо та любо, але ж ми знаємо, що воно має величезні проблеми". Адам Черний вітає оновлений закон, але не вважає його досконалим. "Законодавці, – каже він, – геть забули про електронні ЗМІ, веб-сайти громад, сторінки у мережі Facebook і навіть про телебачення та радіо, а це все – наголошує Адам Черний, – оплачується чеськими платниками податків.