"Напіввідкрита в'язниця для журналістів"

Прем'єр-міністр Реджеп Таїп Ердоган перетворив Туреччину на "напіввідкриту в'язницю", у якій журналістам жити неможливо, вважає лідер Народної республіканської партії Кемаль Кілічдароґлу. Віце-прем'єр-міністр Бекір Боздаґ заперечує: мовляв, багато звинувачень, які висуває опозиція, нічого спільного з реальністю не мають.

Однак відомо, що після початку протестів у стамбульському парку Гезі ціла низка працівників ЗМІ позбулася роботи. В Об'єднанні журналістів Туреччини говорять про 59 таких випадків. "Перш за все звільнення спричинила політика цензури в деяких медіакомпаніях, коли йшлося про висвітлення протестів у парку Гезі", - розповідають у організації.

Прем'єр тисне на ЗМІ

Днями роботу втратив і журналіст Явуз Байдар. Попередні дев'ять років він працював у газеті Sabah. Наближене до уряду видання не впоралося із висвітленням подій у парку Гезі, розповів журналіст у розмові з DW. "Моїм головним завданням було збирати скарги, реакції, протести читачів та відтворювати це в моїй колонці. Від початку протестів дві мої статті не були опубліковані", - каже Байдар. Він відомий у Європі як журналіст із ліберальними поглядами. У кінці червня Єврокомісія запросила Байдара до Брюсселя виступити з доповіддю. Там він розкритикував сучасний стан турецьких ЗМІ.

Після повернення на батьківщину журналіст відчув перші виразні прояви цензури. "Моя критика стосувалася всіх турецьких ЗМІ. Серед іншого вони демонізують телеканали CNN International, Al Jazeera та інформаційну агенцію Reuters як частину всесвітньої змови", - каже Байдар. У газеті Sabah часто діставалося перш за все німецькому виданню Der Spiegel, яке присвятило протестам в парку Гезі окреме число журналу.

"Моя критична стаття про ці звинувачення проти закордонних ЗМІ була першою, яку керівництво редакції не надрукувало. У моїй останній колонці йшлося про незалежність журналістів від керівництва редакції та про довіру до медіакомпаній загалом. Через два дні мене звільнили", - підсумовує Байдар.

У Туреччині не існує телеканалу, який би "служив суспільству, мов німецький ARD чи британський BBC", скрушно каже журналіст і називає ситуацію дуже тривожною. Винним у цьому він вважає насамперед уплив прем'єр-міністра. "Багато членів кабінету міністрів не схвалюють те, що преса перебуває в ярмі виконавчої влади, але залякуюча присутність і воля прем'єра придушують медіа".

Страх розбурхує самоцензуру

За словами Ахмета Сіка, який займається журналістськими розслідуваннями, турецька преса нині переживає найважчі часи за минулі двадцять років. "Цензура була завжди. Але я не можу пригадати, коли існувала сильніша самоцензура, ніж зараз. Люди втрачають роботу, свої колонки й телепередачі", - пояснив він DW. Журналіст особисто провів 13 місяців за ґратами після того, як його звинуватили у членстві в підпільній збройній організації.

Кожен із 64 журналістів, які, за даними Народної республіканської партії, перебувають у в'язницях, потрапили туди через свою роботу, вважає Сік. "Якщо переглянути ці випадки і "докази" їхньої провини, то це, серед іншого, телефонні розмови між двома журналістами, розмови з інформаторами, фотографії, написані статті", - перераховує він. Ахмета Сіка звинуватили у співробітництві з терористами на підставі того, що знайшли в нього чернетку книги. "Якщо когось звинувачують у тому, що він терорист чи належить до збройної терористичної організації, то доказом має бути вилучена зброя, а не фотоапарат", - критикує журналіст.

На його думку, турецька влада демонструє тиск і жорстокість: "Ми бачили це під час протестів. Шестеро людей загинули, серед них - поліцейський. Багато інших усе ще в лікарнях. Я не можу назвати це інакше, ніж тероризмом, коли мирну демонстрацію жахливо й насильницьки придушують". Найкраще для турецьких журналістів нині - не працювати в ЗМІ, доходить висновку Ахмет Сік. "Мої друзі, які там працюють, із соромом опускають очі", - каже він.