Трансатлантичні розбіжності щодо членства України в НАТО

НАТО зобов’язаний колективно захищати своїх членів від зовнішньої агресії. Багато європейських політиків цими днями згадують про цей принцип з полегшенням: якби Україна була членом НАТО, то російська анексія Криму призвела би до безпосередньої воєнної конфронтації між Альянсом та Росією. Членство України та Грузії в НАТО при цьому було предметом дебатів кілька років тому. На саміті НАТО в Бухаресті у 2008 році американці на чолі з президентом Джорджем Бушем рішуче просували це питання. Проте деякі європейські держави, зокрема Німеччина, побоювалися цього, оскільки вже тоді остерігалися напруження відносин з Росією. Тому у Берліні вважають, що мали рацію.

Речник з питань безпеки фракції Європейської народної партії у Європарламенті Міхаель Ґалер вказує також на те, що тоді серед українського населення "чіткої більшості за" вступ до НАТО не було. За словами Ґалера, стриманість щодо Росії пов’язували з очікуваннями, що "Росія відплатить за це відповідною поведінкою".

Спочатку була Грузія

Як і раніше, американці активно підтримують перспективу вступу до НАТО. Міністр оборони США Чак Хейгел сказав днями під час візиту до Тбілісі, що його країна буде і надалі сприяти членству Грузії в НАТО. США також роздумують над продажем Грузії військових гелікоптерів. Між Грузією та Україною існують чіткі паралелі. Багато хто вбачає в російському захопленні грузинських регіонів Абхазії та Південної Осетії в 2008 році передвісника анексії Криму в 2014 році. В 2008-му Захід також висловлював протест, проте не втрутився і, здається, змирився з ситуацією.

Що стосується українського конфлікту, то член американської Демократичної партії, голова сенатського комітету із закордонних справ Роберт Менендес і сенатор-республіканець Джон МакКейн висловлювалися за постачання зброї українській армії. В очах же західноєвропейських політиків президентові Росії Володимиру Путіну в такому разі забезпечили б провокацію, яку він, можливо, шукає для вторгнення.

Чи стане Україна другим Афганістаном?

Такі два різні погляди суперечать один одному. Більшість європейських держав-членів НАТО не бажають зайвий раз провокувати Росію. США, а також деякі зі східноєвропейських членів, які самі постраждали від радянської окупації, висувають протилежні аргументи: якби Україна була членом НАТО, то Путін міг би утриматися від кримської авантюри. Експерт з політики безпеки брюссельського аналітичного Центру імені Вілфріда Мартенса Роланд Фройденштайн вважає, що відмова в 2008 році від надання плану дій щодо членства в НАТО, "спонукала Путіна втягнути Грузію у війну". Тісніший військовий зв’язок з НАТО як мінімум зробив би російську агресію менш імовірною.

Роланд Фройденштайн виступає за обмежену військову підтримку Збройних сил України, "щоб відбити цілком неспровоковану агресію або хоча б настільки підняти ціну, що у Кремлі переглянуть свої дії". У Росії, каже він, "нема необмежених можливостей зі вторгнення" і там "згадають про катастрофу в Афганістані". Європарламентарій Ґалер додає, що "Росія ніколи не зможе стверджувати, що Україна має намір загрожувати територіальній цілісності Росії". Тож дії України носять виключно оборонний характер.

Жодних "сфер впливу" Росії

І Фройденштайн, і Ґалер не згодні з натяками багатьох західних політиків, що слід визнати сферу впливу Росії. Кожна країна має право вільно обирати собі союзи. Двері до НАТО мають в принципі бути відкритими для обох країн. Відмовити їм у цьому "означало би заохочення російської поведінки". Передумовою вступу цих країн Міхаель Ґалер називає "стабільну підтримку більшістю населення" та згода на це усіх теперішніх держав-членів НАТО. Зрозуміло, що останнього поки нема. Чи зміниться така позиція, залежить, за словами Ґалера, від того, "з якою Росією доведеться в майбутньому мати справу". З Росією Путіна такого краще не робити.

Проте Захід не повинен лишатися бездіяльним, вважають обидва експерти. "НАТО та ЄС потребують нової східної політики", - каже Фройденштайн. ЄС має більше зосереджуватися на підтримці громадянського суспільства, а також розвивати відносини з елітами через торгівлю, стипендії та спрощення візового режиму. НАТО має продовжувати військове співробітництво, "подобається це Кремлю чи ні". Ґалер теж відстоює подальшу цивільну та військову співпрацю. Але при цьому важливо "продовжувати діалог між ЄС і Росією" й сприяти діалогу між Росією та Україною, Грузією і Молдовою.