Психолог про жителів Слов'янська

Днями зі Слов'янська повернулася група з 21 психолога Державної служби України з надзвичайних ситуацій (ДСНС). Вони працювали на виїзді три дні - розраджували мешканців міста й передали їм гуманітарну допомогу. DW поспілкувалася з керівником цієї групи, начальником відділу психологічного забезпечення діяльності підрозділів ДСНС Анатолієм Корнєвим.

DW: Яким було Ваше перше враження від Слов'янська?

Анатолій Корнєв: Я бачив багато повністю зруйнованих, спалених і продірявлених пострілами будинків. Мешканці міста ще не вірять, що все буде добре і їх ніхто не залякуватиме. У районах, де тривають бойові дії, час від часу чулися постріли. Хто саме стріляв, не знаю.

Скільком мешканцям міста Ви допомогли?

Ми створили пункт екстреної психологічної допомоги в будівлі міської ради. До наших психологів, які там чергували, звернулися 127 осіб. Приходило багато пенсіонерів, особливо літніх жінок. Найбільшого стресу через бойові дії в місті зазнали літні жінки й діти.

Також ми робили подвірний обхід - заходили у двори, пропонували допомогу. За три дні обійшли 466 будинків і проконсультували понад 570 людей. Більшість із них - пенсіонери. Зустріли близько півсотні інвалідів. Передали їм продукти - борошно, крупи, олію, цукор та інше, бо магазини зачинені, а люди подекуди бояться виходити з дворів і не знають, що діється в місті. Ще роздавали буклети і брошури, в яких описано, куди можна звернутися, якщо будинок зруйновано, та ін.

Що нині найбільше турбує жителів Слов'янська?

Соціальні питання. Літніх людей найбільше цікавить, коли налагодиться виплата пенсій за останні три місяці. Деяким гроші перераховували в інші міста, бо вони виїжджали зі Слов'янська, а тепер пенсії треба повертати назад і цей процес затягується.

Ті, в кого зруйновані будинки, переживають, чи отримають компенсації на їх відновлення і в якому вигляді - грішми чи будматеріалами. Це ще не вирішено на рівні держави. Електрика й водопостачання відновлені не в усіх районах міста, електродроти обірвані, тому не їздять тролейбуси. Сепаратистів уже нема, тому жителі переживають, коли все запрацює знову.

Залишаються й питання, як жити далі в ситуації, коли, приміром, твій найближчий родич чи сусід підтримував сепаратистів, а ти - ні. Я чув, як люди обговорювали це між собою.

Чи зустрічали Ви людей, які досі підтримують бойовиків "ДНР"? Кого слов'янці вважають винним у збройному конфлікті, у руйнуванні їхнього міста?

Вони переважно не хотіли говорити про політику й розповідати, кого підтримували. Зараз їх у першу чергу турбує, як налагодити життя і хто їм допоможе. Звісно, більшість каже, що в руйнуванні Слов'янська винні сепаратисти. Вони розпочали це першими, і внаслідок їхніх обстрілів було зруйнувано багато будинків. Більшість людей раді, що сепаратисти втекли, прийшла українська армія й почала відновлювати місто. Дуже багато людей, які евакуювалися й покинули свої квартири, потім повернулися й побачили, що сепаратисти їх пограбували.

Якою є загальна психологічна ситуація в місті?

У Слов'янську нема людини, яка б уникла страху і стресу. Мешканці розповідали нам, як тікали й ховалися від обстрілів у підвали. Боялися всі - й ті, хто підтримували сепаратистів, і ті, хто були проти них. Бо хіба можна знати, який будинок обстріляють наступним?

Як люди сприймали допомогу, яку пропонувала Ваша група?

Абсолютна більшість - зацікавлено. Вони зараз дуже бояться бронежилетів. Ми ходили у звичайнісінькій формі, в футболках. Люди розпитували, хто ми такі, звідки, а потім самі починали розмову. Відчувалося, що деякі давно ні з ким не спілкувалися.

Чи вирішують виїзні консультації психологів проблеми психологічної реабілітації мешканців зони АТО? Чи потрібні додаткові заходи?

Ми налагодили співпрацю з місцевими психологами-волонтерами, а також управлінням освіти міської ради, щоб до допомоги мешканцям залучили психологів усіх місцевих навчальних закладів. Думаю, за три-чотири місяці наша група має повернутися до Слов'янська й подивитися, як зміниться атмосфера в місті. Але рішення про це має ухвалювати керівництво Державної служби з надзвичайних ситуацій.

Як треба допомагати далі дітям, які бачили бойові дії, щоб уникнути негативних наслідків для їхнього психічного здоров´я?

Діти, як і дорослі, дуже хочуть, щоб більше ніхто не стріляв у їхньому місті. Найбільше вони хочуть повернутися до нормального життя: гуляти, гратися, ходити до школи, зустрічатися з друзями, щоб усе було, як раніше. Я б порадив батькам регулярно водити дітей до психологів, бо в них можуть залишитися глибокі травми від пережитого. Наша група побувала в першій міській дитячій лікарні Слов'янська. На моє запитання тамтешні лікарі сказали, що батьки можуть приводити дітей і їхні штатні психологи надаватимуть їм допомогу.

Чого слов'янці чекають від майбутнього?

У першу чергу - відновлення свого міста, яке вони люблять і називають найкращим. Люди часто питали, коли держава відновить Слов'янськ. Думаю, це нині їхня головна мрія. Місцеві мешканці казали: якщо потрібно, самі розбиратимуть завали, але це небезпечно, поки сапери не перевірять усі будівлі, де могли переховуватися сепаратисти.

Де нині мешкають ті, в кого зруйновані або напівзруйновані житла?

У сарайчиках поряд із руїнами, у знайомих, родичів. Хто де може.