Олександр Ірванець: Зима - тривога і надія

Словосполучення "тривожна зима" - певно, один з найпопулярніших журналістських штампів. Однак в Україні ці два слова уже неодноразово набували найпрямішого свого значення. 

Ось і зараз, уже понад місяць, як ця пора року намагається запанувати над Україною. Сильні сніги були вже наприкінці листопада, за певний час вони зійшли, під ногами хлюпало, потім знову сипонуло, і так чи не тричі. Країна потрохи призвичаюється до холоду й снігу, як і щороку, - та вже трохи інакше. Україна вже нібито вирвалася із "газової" залежності від Росії, і тепер ліниво веде переговори на тему "а чи взагалі купувати той газ".

Країна потроху дорослішає, та дорослішання це припало на нелегкий час. Невідомість - ось, мабуть, те слово, яке найпевніше характеризує сьогоднішній стан справ в Україні й у всьому світі. Європа оговтується від терактів. Її до цих пір лихоманить криза утікачів з Близького Сходу, праві партії набирають обертів у провідних країнах ЄС, навіть поближню Польщу, яка є для багатьох українців "брамою до Європи" сьогодні струшують протести. А за океаном велика американська машина саме спинилась на перезавантаження, - і яким буде наступний цикл роботи цієї машини, вгадати не може ніхто. Прогнози робляться найрізноманітніші, та серед них усе ж превалюють не зовсім оптимістичні.

А ще - на зиму припадає зміна часу, яку всі ми називаємо "Новий рік". І саме з цим ритуалом зміни останньої цифри чотиризначного коду міцно пов'язані надії та сподівання не тільки українців, а усіх людей світу. Адже це так природньо, так властиво людській психіці - сподіватися на краще, вірити, що ось, невдовзі, уже від завтра життя зміниться, і піде по-новому. Що настане бодай якесь покращення.

Пригадуються деякі минулі зими - із тих, вирішальних. Зима з 2004-го на 2005-й, помаранчеві прапори, слово "Так!" як гасло, як пароль, за яким відрізняли своїх від чужих. Як натхненно співали тоді "Ґринджоли" зі сцени Майдану: "Разом нас багато! Нас не подолати!" І українці вірили у ці слова - бо нас таки й справді було багато. Ми стояли супроти влади й бачили, як ця влада потроху піддається, відступає під нашим тиском. Це був великий і серйозний досвід.

Потім, так само зимою, була інаугурація Віктора Ющенка, і п'ять років життя із президентом-патріотом, який потім передасть свою країну - і нас разом із нею - в руки свого антипода "міцного господарника" з Донбасу. Також протягом "Ющенкових зим" Україну струсонула афера "Еліта-Центру", замерзлий Алчевськ, а сусіди-білоруси спробували було і собі свого Майдану, щоправда, у них він називався "Плошча" і вистояв не дуже довго.  

Зими в Україні - час зачаєних змін. Це чітко усвідомлював Володимир Сосюра з його геніальним поетичним чуттям, тож і його поема зветься "Червона зима", і перші ж рядки її такі закличні, такі повні очікування змін: "і радість лоскотно бентежить наші груди..." Тоді, на початку минулого сторіччя, майже рівно століття тому ми вже мали шанс, ми створили і розбудовували нашу, Українську державу. Нам не вдалось - відомо, чому. Занадто багато історичних обставин склалося супроти нас. 

Нині, сто років по тому, маємо наступний шанс. Власне, ми його вже двадцять п'ять років маємо, от тільки реалізовувати почали зовсім нещодавно, і також узимку, три роки тому, у 2013-му. Листопад перейшов у зиму, як і 2004-го, і головні події припали саме на неї, найхолоднішу пору року.

Тодішня зима вже була інакшою. Ті морозяні ночі, коли стовпчики термометра опускалися конкретно за 20 зі знаком мінус, мішки зі снігом, облиті водою, які скріплювали барикади, і серйозність вже нового Майдану, і серйозні заклики зі сцени, і серйозні сутички та бої з супротивною стороною, і сьогоднішній наш президент на грейдері посеред Банкової, і всі ми, тодішні, готові стояти до кінця. Це вже була не "карнавальна" революція, вона освячена кров'ю, і тому від тих, хто її вершив, вимагає продовження боротьби. Той запах бою, прокопченого одягу від диму з багать і справжнє, бойове протистояння на Грушевського й на Інститутській, ті офіровані життя Сергія Нігояна та інших страждальців начебто повинні були зробити оновлення і зміни необоротними, але...

Європа на наших очах змінилась на свою протилежність, недовіра й страх щодо України запанували у всіх тих Брюсселях. Не в останню чергу свою чорну справу робить і ворожа пропаганда, формуючи не дуже привабливий образ України й українця в очах західного обивателя, і без того вже перестрашеного змінами у його щоденному побуті та пророкуванням наступних змін, кардинальних і вкрай рідко позитивних. Невже ж і справді все так украй безнадійно? Та ні! Не може такого бути!

Онде вже пройшов непомітно вулицями Святий Миколай, винагороджуючи чемних дітей по всьому світу, і в Україні також. Попереду різдвяні свята, вже вчуваються різдвяні дзвіночки, геніальний "Щедрик" Леонтовича запанує в найближчі кілька днів на всіх теле-, радіо- та інтернет-каналах, на площах спалахуватимуть ялинки, у низькому зимовому небі знову розірвуться феєрверки. Новий рік настав, а це найкращий доказ того, що майбутнє таки існує, воно приходить, настає, воно вселяє надію.

А 21 грудня проминуло зимове сонцестояння. І тепер, попри всі негаразди, холод і довгу ніч, все ж відчувається якийсь легкий, невловимий імпульс до змін. День починає довшати, сонце поверта на весну. І в парі "надія-тривога" переважує все ж таки "надія".