Донорство у Німеччині
25 травня 2012 р.
Біля ліжка Юрґена Стоуве постійно клекоче і буркоче – вдень і вночі. У тілі 51-річного чоловіка повно трубок, які з’єднані з чорним ящиком поряд. У прикутого до ліжка тверезий відкритий погляд, але голос його постійно зривається. "Я був спортивним! – пригадує Стоуве. – Я багато катався на лижах та на велосипеді, а ще мандрував у горах". Хворий замріяно дивиться у вікно. Він - один з 256 пацієнтів, які чекають на донорське серце в найбільшому у Європі кардіологічному центрі, що у німецькому містечку Бад Енгаузен. П'ятьом з них ще навіть не виповнилося 16 років.
Пацієнти чекають на трансплантацію почасти два роки чи й довше, пояснює Ян Ґуммерт, директор Клініки торакальної та кардіоваскулярної хірургії. Той, хто потрапляє у "найтерміновіший" список очікування, у середньому чекає на трансплантацію три місяці, каже Ґуммерт.
Тео Іґерберґ чекає на донорське серце вже вісім місяців. "Психологічний тиск – це найважче", - розповідає 61-річнимй чоловік, сидячи у лікарняному ліжку. Його не дивує той факт, що багато пацієнтів не витримують. "Коли ж нарешті настане моя черга?" – питання, яке постійно ставлять собі хворі. "Без підтримки родини можна з'їхати з глузду", – каже Іґерберґ.
"Ми маємо у своєму розпорядженні дуже мало донорських органів", - пояснює кардіохірург Ян Ґуммерт. Близько 20 відсотків пацієнтів у списку очікування помирають, не отримавши своєчасно необхідний орган. "Це дійсно багато", - наголошує Ґуммерт.
Людська байдужість
На відміну від Австрії чи Іспанії, у Німеччині громадяни поки що мусять з власної ініціативи висловлюватися щодо того, чи хочуть вони пожертвувати свої органи після смерті. Для цього їм необхідно заповнювати відповідне посвідчення про донорство. Водночас німці можуть цього і зовсім не робити. Ян Ґуммерт впевнений, що багато людей повністю ігнорують цю тему. "Гадаю, тут відіграє велику роль певна людська байдужість", - каже лікар.
Утім, найбільшою проблемою, за словами Ґуммерта, є те, що люди просто не готові говорити зі своїми рідними про донорство органів після їхньої смерті. "Уявіть собі, - пояснює Ґуммерт, - помирає молода людина, і її батьків запитують, чи згодні вони з тим, щоб органи їхньої дитини віддали на пересадку". У ситуації, коли родина переживає втрату і жалобу, це – найважче, про що можна їх запитати, вважає лікар.
Саме тому після багаторічної дискусії німецький Бундестаґ у п’ятницю, 25 травня, прийняв рішення затвердити реформу закону про трансплантацію у Німеччині. У майбутньому компанії медичного страхування регулярно надсилатимуть усім своїм повнолітнім клієнтам інформацію про донорство органів після смерті. Крім того, кожного попросять дати відповідь на запитання, чи хоче він пожертвувати свої органи після смерті. Прийняття рішення, однак, залишається справою добровільною.
"Я не вірю, що ситуація з донорськими органами від цього покращиться", - сумнівається Ян Ґуммерт. Він є радше прихильником практики "мовчазної згоди", яку застосовують у деяких сусідніх з Німеччиною країнах. Вона полягає в тому, що кожний громадянин вважається потенційним донором після смерті – за винятком тих, хто за життя офіційно відмовився від посмертного донорства. Ще один позитивний приклад, на думку Ґуммерта, - те, що у деяких штатах США людей запитують, чи хочуть вони стати донорами, під час здачі екзамену для отримання водійської посвідки.
Не на словах, а на ділі
Водночас експерт зазначає, що з розумінням ставиться до людей, які відверто кажуть "ні" на запитання, чи хочуть вони стати донорами. "Що мене знову й знову дратує, так це широкий загал, який під час опитувань виступає за донорство, але не втілює свою позицію в життя", - каже Ґуммерт.
Згідно з опитуваннями, у Німеччині майже 80 відсотків населення позитивно налаштовані щодо донорства органів. І все ж насправді посвідчення про донорство заповнюють лише 20 відсотків німців.
Тим часом Тео Інґерберґ у своїй палаті вказуючи на коробочку з пігулками на нічному столику, розповідає: "Сьогодні на додачу до вечері мені треба випити 19 різних таблеток". Ліки допомагають його серцю битися, поки Тео Інґерберґ продовжує чекати на донорське серце. Так само як ще тисячі інших пацієнтів у Німеччині.