Коментар: Ендшпіль у Сирії?
Схоже, гра добігає своєї фінальної стадії. Перевага у Сирії знову на боці Башара Асада. З російською допомогою, за масованої підтримки російської авіації. Імовірно, також із потужною логістичною та технічною підтримкою сирійської армії на землі. Операція з оточення Алеппо виглядає як вирішальна битва. Якщо підрозділи Асада повернуть собі контроль над містом, це означатиме, що Дамаск виграв більше, ніж просто бій. В цьому випадку сирійський диктатор знову займе ключове становище у палаючій та зруйнованій країні, громадяни якої стоятимуть перед тим самим вибором: втеча, пристосування до режиму або смерть.
З іншого боку, Сирія, по суті, перетворилася на умовне географічне поняття. Сьогодні це не більше, ніж мозаїка з різноманітних місцевостей, районів, міст і сіл. В одних влада належить офіційному сирійському уряду, в інших - різноманітним опозиційним силам, у третіх - бандам убивць із "Фронту ан-Нусра" і так званої "Ісламської держави" (ІД). Прості жителі Сирії виконують у цій кривавій громадянській війні лише одну роль - жертв. Їхні життя нічого не варті.
Росія: на боці Асада
Асад зміг повернутися завдяки росіянам, які скористалися вакуумом влади. Путін рішуче втрутився у події. Ним встановлено мету: Асад має залишитися при владі. Заради здійснення цієї мети кремль нині відсуває все інше на задній план. Звідси й випливає ця непохитна військова рішучість, в якій немає місця сумнівам.
Але є й інша мета: відновлення стабільності у регіоні - і теж за допомогою авторитаризму. Ніхто більше не згадує про "арабську весну" чи , тим паче, про прекрасну ідею арабської демократії. Подібні мрії відкладено через їхню ілюзорність. На питання, чи зможе розбита Сирія стати стабілізуючим фактором хоча б у віддаленому майбутньому, відповіді немає ні в кого.
Усі країни Заходу, а передовсім США, тобто Барак Обама, розгублено, однак передовсім - бездіяльно спостерігають за драмою, що відбувається. Вони розуміють: військове втручання нічого не дасть, більше того, в цьому випадку виникає ризик ще більшої ескалації конфлікту за участі ще більшої кількості конфліктуючих сторін. Та і на чиєму боці мали би боротися західні загони?
Західна безпорадність
В цій ситуації західні політики роблять ставку на мирний діалог у Женеві, навіть якщо його вдасться продовжити лише наприкінці лютого. Захід розраховує добитися врегулювання конфлікту за столом перемовин - і це в той самий час, коли реальний стан речей у Сирії визначається бойовими діями на землі. Головна проблема така: хто, власне кажучи, буде керувати цією державою у випадку укладання мирної угоди за підсумками перемовин? Опозиція, за якою ніхто не стоїть? Асад, який спирається на російські багнети? Чи, скажімо прямо, ісламістські джихадисти? Та і чи взагалі можливе відродження такої Сирії, якою вона була до 2010 року?
Невпевненість Заходу породила той самий вакуум влади, в якому тільки й могли зіштовхнутися терористичні формування, Путін та сам Асад. В результаті триває війна, в якій через посередників беруть участь дві регіональні сили - Саудівська Аравія та Іран.
В Ер-Ріяді між тим визначили ознаки часу. Повільна, майже боягузлива обачність навряд чи допоможе будь-якому просуванню вперед. США надаватимуть королівському дому саудитів лиш вкрай обмежену підтримку. Таким чином, діяти доведеться власними силами - в результаті Саудівська Аравія навіть пропонує власні війська для наземної операції проти ІД. Це майже революційне зрушення у свідомості народилося зі страху перед власним крахом.
Однак справжній виграш у цій вбивчій боротьбі за владу і вплив отримає другий гравець - Іран. Поки розгорталася сирійська війна, саме Іран здобував дедалі більше значення, а після її завершення він стане панівною регіональною державою на Близькому Сході. З цього приводу зростає стурбованість в Єрусалимі. А в Сирії починається розіграш ендшпілю.