Закон про нацбезпеку: розмиті стандарти НАТО?
2 березня 2018 р.
"Проект закону про національну безпеку" одразу назвали терміновим, невідкладним та надважливим. Одразу ж після реєстрації у Верховній Раді під номером 8068, 28 лютого його відправили у профільний комітет на розгляд. Автори законопроекту з Адміністрації президента України та РНБО на 35-ти сторінках розписали своє бачення чи не всіх актуальних проблем у військовій сфері: від набуття членства в ЄС та НАТО і фінансування армії до суспільного контролю та нової системи військового керівництва. Розробляти закон допомагали експерти НАТО, США та Європейського Союзу. Те, що вони долучилися - не дивно.
Останні кілька років західні партнери України закликали терміново розпочати реформу правоохоронних та силових структур - як з огляду на війну на Сході України та анексію Криму, так і через оголошений Києвом курс на євроатлантичну інтеграцію. Тож появу довгоочікуваного законопроекту сприйняли оптимістично.
"Це рамковий закон. Він може бути дуже хорошою новиною, бо вибудовує чітку лінію розподілу повноважень в секторі оборони та безпеки", заявив в інтерв’ю DW Балаш Ярабік, експерт з питань Східної Європи у Європейському центрі Карнегі. Перевагою проекту за словами директора військових програм Центру Разумкова Миколи Сунгуровського є і те, що він "вперше зібрав та синтезував всі заплановані реформи з нацбезпеки й оборони".
Контроль понад усе
Однією з таких реформ згідно зі стандартами НАТО стало запровадження демократичного цивільного контролю над сферами оборони та безпеки, забезпечити який Україна зобов'язалася до кінця 2020 року. Функцію цивільного нагляду виконуватимуть цивільні (тобто невійськові) органи влади та посадові особи: парламент, уряд, президент, РНБО та органи місцевого самоврядування.
Наприклад, Верховна Рада прийматиме звіти органів оборони і безпеки України про результати їх роботи, зокрема - використання бюджетних коштів. Метою нововведення є знищити надмірну секретність та корупцію в оборонному секторі. Крім того, парламент отримає право збільшувати фінансування армії, впливати на її чисельність та сформувати постійну комісію з нагляду за діяльністю СБУ та інших спецорганів.
Що ж до демократичного контролю, тобто нагляду з боку суспільства, то тут з-поміж інструментів автори проекту закону пропонують неурядові організації, ЗМІ та звернення до уповноваженого ВРУ з прав людини. На думку Сунгуровського, дієвість реформ залежить від механізмів контролю, проте із законопроекту незрозуміло, "як саме він буде здійснюватися, за якими процедурами, чим слід керуватися під час контролю та хто перевірятиме його якість". У тексті проекту - лише 3 речення загального змісту.
Міністр без погонів
Одне з найпомітніших нововведень - передача управління міністерством оборони цивільним. З 1 січня 2019 року Міноборони України за зразком країн Заходу та держав-членів НАТО має очолити не-військова людина. Заступниками міністра також стануть цивільні. Це потрібно для того, щоб стратегічні рішення щодо національної безпеки ухвалювали виборні особи. І, не менш важливо, щоб позбавити армію впливу на міністра, одним з головних завдань якого стане ефективний й прозорий розподіл військового бюджету.
Країни-члени НАТО кожна по-своєму визначають "цивільність" посади міністра оборони. Так, у Німеччині міністерка оборони Урсула фон дер Ляєн - абсолютно цивільна особа, яка не має жодного стосунку до армії. Водночас у США аналогічну посаду може обіймати людина, яка завершила військову службу щонайменше за 7 років до моменту призначення.
В українському законопроекті "забули" прописати подібні умови. Тож, якщо ВР ухвалить проект 8068 без змін, теперішній міністр оборони генерал Степан Полторак (кадровий військовий з 1983 року) може подати у відставку з військової служби та залишитися на чолі міністерства, при цьому формально виконавши вимогу реформи.
Для Балаша Ярабіка саме постать майбутнього міністра оборони стане показником того, провалиться чи ні вся реформа. Це покаже, як адміністрація президента України, силові структури та правоохоронні органи "будуть інтерпретувати та втілювати нові стандарти роботи: формально чи ні", резюмує експерт.
Нова система управління
Закон про нацбезпеку прописує і нову систему керівництва армією. З 1 січня 2021 року найвищою військовою посадовою особою в Україні має стати Головнокомандувач Збройних Сил. Він підпорядковуватиметься цивільним міністру оборони та президенту країни і саме на нього покладатиметься все оперативне керівництво ЗСУ.
Збройні сили України виконуватимуть накази Об’єднаного оперативного штабу, а командувачі окремих родів військ у свою чергу відповідатимуть за боєздатність своїх військ та розробку тактичних доктрин. За задумом, така "натівська" структура підпорядкування дозволить уникнути дублювання повноважень міністерства оборони та генштабу, яке нині вилилось у конфлікт між ними, недоречний ще й огляду на ситуацію на Сході України.
Законопроект встановлює і граничний мінімум витрат на оборону на рівні 5 відсотків річного ВВП, зокрема - не менше 3 відсотків на Збройні сили. Номінально ці показники значно перевищують вимоги до країн-членів блоку НАТО, який закликає своїх членів довести оборонні видатки до 2 відсотків ВВП. Водночас, за словами президента Порошенка, вже зараз майже 6% ВВП України йде на безпеку і оборону. Про це він заявив на Мюнхенській конференції з безпеки 16 лютого.
На думку Миколи Сунгуровського, прив'язувати фінансування армії загалом до темпів зростання української економіки не є оптимальним рішенням. За його словами, "якщо ВВП буде 130 мільярдів доларів, то для армії цього замало, а якщо 200 мільярдів - то цілком достатньо". Але у 2017 році ВВП України сягнув лише 110 мільярдів доларів.