Вбивства журналістів: ЄС повинен нарешті прокинутись

І знову наводить жах резонансне вбивство журналіста в Європі: болгарська телеведуча Вікторія Марінова була, за даними прокуратури, вбита у суботу, 6 жовтня, в парку міста Русе на півночі країни. Її кілька разів вдарили по голові та задушили. За повідомленнями міністерства внутрішніх справ Болгарії, Маринову також зґвалтували. Усі обставини трагедії поки що невідомі, поліція заявляє, що перевіряє як професійні, так і особисті мотиви вбивства.

Як заявляє міжнародна правозахисна організація "Репортери без кордонів" (ROG), ніде у світі у 2017 році ситуація зі свободою слова не погіршилася настільки стрімко, як у Європі. Наступного тижня будуть перші роковини вбивства Дафни Каруани Галіції. Мальтійська блогерка та журналістка, яка стала відомою завдяки своїм антикорупційним розслідуванням, загинула 16 жовтня 2017 року внаслідок вибуху бомби в її автомобілі. У Словаччині вбивство журналіста-розслідувача Яна Куціяка та його нареченої Мартіни Кушнірової спричинили масові акції протесту в лютому 2018-го, а прем'єр-міністр Фіцо та міністр внутрішніх справ Роберт Калінак були змушені піти у відставку. В обох випадках розслідування досі триває.

Deutsche Welle розпитала керівника "Репортерів без кордонів" Крістіана Міра про те, чому в Європі гинуть журналісти і до чого тут небезпечна риторика політиків й перемовини про вступ до ЄС. 

DW: Пане Мір, вбивства Дафни Галіції, Яна Куціяка і от тепер Вікторії Марінової розглядаються як одиничні випадки чи ми радше маємо справу з тенденцією? Чи стане в Європі небезпечно для журналістів?

Крістіан Мір: Вони є окремими випадками з огляду на те, що ці вбивства сталися в трьох різних країнах, проте існує й те, що їх об'єднує. По-перше, це відбулося в Євросоюзі, по-друге, в "нових" країнах ЄС, які приєдналися до європейської спільноти впродовж останніх 15 років: це Словаччина, Мальта і Болгарія. Думаю, ми стали свідками наслідків того, що в минулому під час перемовин про вступ до ЄС деякими темами було знехтувано. На цю ж проблему варто звернути увагу і в рамках нинішніх переговорів Євросоюзу з Сербією, Туреччиною та Македонією. Ми неодноразово висловлювали критику щодо того, що тема свободи слова не відігравала важливої ролі під час таких перемовин.

У якому розумінні?

У процесі переговорів про вступ до ЄС оприлюднюються так звані проміжні доповіді, які зазвичай змальовують проблемні сфери, але ніколи не називають конкретних відповідальних: які політики, які економічні суб'єкти справді несуть відповідальність за обмеження свободи слова, за погрози на адресу журналісток та журналістів? Якщо поглянути на перші проміжні доповіді щодо Сербії та Туреччини, то в мене таке враження, що з них і дотепер не зробили жодних висновків. Знову ж таки, коли потрібно називати речі своїми іменами, ви ніколи не побачите жодної конкретики. 

Наприклад, хто є відповідальним за обмеження свободи преси у Сербії? Це особисто президент Александар Вучич, який частково пов'язаний з бізнесом та медіа-компаніями, і щонайменше складається враження, що він може стояти за погрозами журналістам. Жахливо, що вбивства журналістів відбуваються в країнах Євросоюзу, і я вважаю, що ці три держави отримали шанс принаймні показати: для них верховенство права не порожні слова, і людей, які стоять за цим, таки буде знайдено. Але після розслідувань перших двох випадків я маю щонайменше сумніви щодо цього.

Досі неясно, чи Вікторію Марінову вбили через її журналістську діяльність. Але і без її загибелі в рейтингу "Репортерів без кордонів" Болгарія має найгірші показники свободи преси серед усіх країн ЄС. Чому?

Мало в якій країні існує таке зрощення економіки, політики та ЗМІ, як у Болгарії. Ситуацію зі ЗМІ де-факто визначає Делян Пеєвскі, на прикладі якого ця проблема стає особлива наочною: з одного боку він медіа-магнат, водночас Пеєвскі - член парламенту, а раніше був навіть головою болгарської спецслужби. Йдеться про вкрай потужні олігархічні медіа-структури, а ЗМІ обслуговують економічні та політичні інтереси. В минулому ми регулярно стикалися з погрозами на адресу болгарських журналісток та журналістів, було багато повідомлень про самоцензуру в тих випадках, коли справа стосувалася чутливих тем, які зачіпають інтереси власників ЗМІ.

У США існують побоювання, що постійні атаки президента Дональда Трампа на ЗМІ можуть призвести до нападів на журналістів. Навіть у Європі деякі провідні політики часто метають грім і блискавку в напрямку ЗМІ. Яку роль подібна риторика з боку держави має на ситуацію з нападами на журналістів?

Я переконаний, що тут є зв'язок. У подібній риториці криється небезпека: вона заохочує насильство і як засіб політичної боротьби, і як спосіб не допустити критичного висвітлення певних тем у ЗМІ. Але ще небезпечнішою за слова є створена ними загальна атмосфера. 

У випадку вбивств Галіції та Куціяка швидкого розкриття справ, на яке багато хто сподівався, так і не сталося. Розслідування просувається повільно. Чи є це симптомом браку свободи преси в їхніх країнах?

З одного боку це симптом, водночас ця ситуація показує, що свобода преси є дуже важливим фундаментом, без якого неможливо забезпечити верховенство права. Ми в Німеччині також стали свідками наступу на свободу преси через новий закон про Федеральну розвідувальну службу (BND), який дозволив стеження за журналістами. Водночас ми маємо сильну незалежну судову систему, яка в кінцевому рахунку завжди підтримує свободу преси. А от у таких країнах, як Мальта та Болгарія, ми навпаки бачимо дуже політизоване судочинство, яке поки що хоч і далеке від того, що можна спостерігати в Туреччині, але, все ж, частково перебуває під впливом корупції.

Сподіваюся, що ЄС тепер прокинеться і почне чинити тиск, щоб нагадати болгарському уряду - той повинен забезпечити належне розслідування цього (вбивства - Ред.) відповідними органами. Я не провидець, але я маю певний скепсис з огляду на те, як досі проводили розслідування в Болгарії. Було багато погроз журналістам, але хто за ними стояв - так і не з'ясували.