Історія примусового робітника з Північної Кореї

Два роки він ще тримався. Кім (так він захотів, аби його представили в цій статті) більше не міг витримувати важку роботу й вирішив утекти з тайги. Саме там, на крайньому сході Росії він був задіяний для роботи в лісогосподарському підприємстві. Працювати доводилося до 20 годин на добу. Годували дуже погано, перерв під час роботи не було, все це - за мізерну зарплату. В нього був лише один вихідний за весь рік, розповідає Кім у розмові з DW.

Його випадок - не єдиний. Понад 50 тисяч примусових робітників уряд Північної Кореї надіслав за кордон для роботи, свідчать дані ООН. Цю цифру представив тепер у Нью-Йорку спеціальний доповідач ООН у справах Північної Кореї Марзукі Дарусман. Зокрема людей було відіслано до різних країн Азії - наприклад, Малайзії, М’янми, Камбоджі. Північнокорейських робітників було також направлено до країн Африки та Аравійського півострова - до Анголи, Ефіопії, Нігерії або навіть Об’єднаних Арабських Еміратів (ОАЕ). Чи до Катару - для будівництва під палючим сонцем стадіонів до Чемпіонату світу з футболу 2022 року. Та більшість усе ж потрапляють до Китаю або ж, як Кім, - до Росії.

Мільярди для Пхеньяна

Задіюють північних корейців переважно на будівництві, гірничо-видобувних роботах, а також у деревообробній та легкій промисловості. Їхні трудові угоди узгоджуються з урядом у Пхеньяні. Самі робітники часто абсолютно нічого не знають про деталі. І грошей за виконану роботу вони майже не бачать. У середньому вони отримують від 110 до 135 євро на місяць. Але велика частина з цієї суми іде прямо до державної скарбниці Північної Кореї. Компанії, які таким чином залучають до роботи північних корейців, стають "поплічниками в неприйнятній системі примусової праці", каже Дарусман.

Від цієї системи Кіму вдалося втекти. Відтоді минуло вже понад 13 років. Але чоловік і досі почувається ніби в бігах, так і не може розпрощатися з власним минулим. Він не хоче називати свого повного прізвища, адже боїться за долі своїх близьких, які й досі живуть у Північній Кореї. Адже там діє кругова порука - його родину можуть покарати за крок Кіма, на який той пішов у відчаї.

Розбиті мрії

День за днем чоловік сортував деревину для експорту. "Ми мусили працювати за температури до мінус 60 градусів за Цельсієм. Фізично й ментально це було надзвичайно тяжко", - згадує Кім у розмові з DW. Відпустки в нього не було. Лише на Новий рік робітники мали вихідний. "На підприємстві працювали понад дві тисячі робітників з Північної Кореї. У моєму відділі нас було шестеро", - каже чоловік.

Корейцям доводилося не лише працювати разом, але й спати разом у спальному контейнері - в одній кімнаті шість осіб. Без опалення та проточної води. Залишати територію підприємства було заборонено.

Фізичного насильства він не зазнавав, каже Кім. Але він почувався ошуканим власним урядом. Адже коли він їхав до Росії, то мав зовсім інші очікування та надії. "Я свідомо подав своєму роботодавцеві в Північній Кореї заяву на отримання робочого місця за кордоном, адже вдома я заробляв дуже мало грошей та не міг прогодувати власну родину", - розповідає Кім. Перспектива отримувати 110 євро на місяць видалася йому привабливою. Саме тому він одразу й погодився, коли повідомили про відбір на роботу до Росії.

Та від привабливої зарплати чоловік мало що бачив на власні очі. "Майже 95 відсотків моєї зарплати напряму перераховувалися північнокорейському уряду", - з прикрістю розповідає він.

Останній вихід - утеча

2002 року Кім зрозумів, що витримувати таке життя більше не в змозі. Тож він скористався першою можливістю, що підвернулася, аби втекти. Під час планової "літучки" північнокорейських наглядачів йому вдалося зникнути. "За багато місяців я зумів заощадити невеличку суму грошей. За неї придбав собі квиток на потяг", - розповідає чоловік.

Кім оселяється в іншій місцевості, де його ніхто не знає. Та ще понад 10 років він залишається в Росії, працює на будівництві. 2013 року Кім приймає рішення виїхати до Південної Кореї. Зараз йому вже понад 50 років, каже він, але відмовляється називати свій точний вік.

За свою власну безпеку він не хвилюється, каже Кім - поки що він не отримував жодних погроз від когось. "Уряд Північної Кореї не знає нічого про мою втечу. Адже якби північнокорейські наглядачі доповіли про моє зникнення Пхеньяну, то й самі були б за це покарані", - розповідає чоловік. Саме тому, за його словами, подібні випадки часто замовчують. Тим не менш Кіма постійно супроводжує страх за долю його близьких у Північній Кореї. "Якщо колись стане все ж таки відомо, що я втік, це може мати для них жахливі наслідки", - пояснює чоловік.

Історії таких, як Кім, кому вдалося втекти, є важливим джерелом інформації для Марзукі Дарусмана, коли йдеться про те, аби знайти нові елементи мозаїки, що представляє повноцінну картину того, що відбувається у Північній Кореї. Адже в країні, яка живе у самоізоляції й суворо контролює витік інформації назовні, важко взагалі отримувати хоч якісь відомості, особливо якщо йдеться про питання прав людини.

Жодних покращень ситуації з правами людини

Нинішній проміжний висновок спеціального доповідача ООН виглядає не надто оптимістично. Загалом у Північній Кореї не спостерігається жодного покращення ситуації з правами людини, каже Дарусман. Згідно з його словами, Пхеньян, як і раніше, тримає в країні сумнозвісні табори примусової праці. Крім того, до загальної практики належать пришвидшені вироки щодо смертної кари, щодня до людей застосовують тортури.

Річна доповідь спеціального доповідача щодо ситуації з правами людини в Північній Кореї винесена на обговорення Генеральної Асамблеї ООН. Дарусман повторно закликав Раду Безпеки ООН з вимогою звернутися до Міжнародного кримінального суду в Гаазі у зв'язку із ситуацією з правами людини в Північній Кореї. Але в Радбезі Об’єднаних Націй присутній також Китай, який має право вето. І цей великий сусід Пхеньяна, з великою вірогідністю, заблокує відповідне подання.