Від падіння Берлінського муру до єдності Німеччини

9 листопада. Минає лише кілька годин після відомих слів Ґюнтера Шабовські ("… наскільки мені відомо… це одразу, негайно."), а мешканці Східного Берліна юрбами прямують у бік західної частини міста. Вже перші дні нової свободи мобілізують мільйони людей. Утім, член політбюро Шабовські згадує нові правила вільного виїзду громадян НДР лише мимохідь, та й то неповністю. Але трохи згодом мешканці Східного Берліна перевіряють ці слова на практиці. Вони змушують відкрити кордон на багатьох КПП. Прикордонники НДР реагують стримано. Не чути жодного пострілу.

10 листопада. Наступного дня міністр закордонних справ СРСР Едуард Шеварднадзе заявляє, що "події в НДР" - це власна справа нового керівництва самої НДР з Еґоном Кренцом на чолі. Тож він зичить "цілковитого успіху". Але про таке не може бути й мови: лише три дні по тому депутати фракцій Народної палати, які завжди були вірними союзниками Соціалістичної єдиної партії Німеччини (СЄПН), відмовляються від доти беззастережного послуху. Партія кидає у бій Ганса Модрова: партійний голова з Дрездена має врятувати те, що можна.

За чотири дні після падіння Берлінського муру Народна палата обирає Модрова прем'єром. Але йому перепадає вже програшний номер. У той час як у Бундестазі в Бонні вже відверто дискутують про можливе об'єднання, 20 листопада у Лейпцизі на вулиці виходять майже чверть мільйона громадян. Їхнє гасло: "Німеччина - єдина батьківщина". На противагу цьому заклик низки інтелектуалів НДР, приміром, Крісти Вольф та Штефана Гайма, які вимагають збереження самостійності країни, залишається майже не почутими.

Гельмут Коль бере ініціативу в свої руки

28 листопада. Впродовж перших трьох тижнів після падіння Берлінського муру лунає багато думок про подальший розвиток подій, відкривається вікно можливостей. Чути й версію про створення конфедерації; тривають дискусії про реформування соціалістичного шляху НДР. Федеральний канцлер Гельмут Коль шукає один-єдиний шлях, а саме як перебрати на себе ініціативу. 28 листопада він представляє у Бундестазі свій "План з десяти пунктів". Програма прогремить, немов бомба. "Німці виказують дедалі більше зарозумілості", - обурювався тоді міністр закордонних справ Франції Ролан Дюма. Насправді керівництво ФРН проявило ініціативу, не проконсультувавшись із союзниками. Документ - дорожня карта до державної єдності, утім з відтермінуванням на 5-10 років. На тій ранній стадії метою уявлялася конфедерація.

3 грудня. Східні німці й надалі виходять на вулиці. Під натиском "голосування ногами" капітулюють як політбюро, так і центральний комітет: вони усі разом подають у відставку, у тому числі й Еґон Кренц. Останній марно намагався врятувати НДР як державу завдяки політичним компромісам та поступкам громадянському руху. Та на той час демонстрантам вже замало просто виключити з конституції претензії СЄПН на домінуючу роль.

Дрезден: справа у тоні та виборі слів

19 грудня. На тлі цього виступ федерального канцлера перед руїнами дрезденської Фрауенкірхе стає емоційною кульмінацією. Насамперед для тих, хто і чути не хоче про збереження "реформованої НДР", а натомість вимагає єднання з ФРН.

Коль вибором слів та тоном зачіпає за живе почуття багатьох східних німців. Він говорить про свою мету - єдність нації у мирі та свободі. За кордоном вражені, натовп у захваті. Навіть у ретроспективі Коль називає виступ у Дрездені одним з найзворушливіших моментів у своїй політичній кар'єрі.

15 січня. Новий рік починається бурхливо. "Круглий стіл", за яким тепер сидять представники старої системи з лідерами громадських рухів, одержав дані про найжахливіше: Штазі, уособлення шпигунської держави, мало 85 тисяч офіційних та 110 тисяч "неофіційних співробітників". На той час більшість будівель регіональних управлінь Штазі вже під контролем громадських рухів.

Усі, крім головного управління Штазі у Берліні на Норманенштрассе. Тут безконтрольно знищуються докази діянь державних шпигунів. У той же день приміщення головного управління Штазі штурмують тисячі демонстрантів. У їхніх лавах, вочевидь, чимало законспірованих агентів, які спрямують демонстрантів на хибний слід. Ці події так ніколи і не розслідують до кінця. Але інцидент стає неофіційною датою народження "відомства з дослідження документів Штазі", що виникло пізніше: Ще й по сьогодні тут збирають рештки спадку штазі, потім дані обробляють та до них відкривають доступ як приватним особам, так і науковцям.

Вільні вибори з несподіванкою

18 березня. Населення НДР напередодні історичного голосування - перших вільних виборів. Західнонімецькі партії більш активні під час виборчої кампанії. Колишній канцер Віллі Брандт, що представляє Соціал-демократичну партію Німеччини (СДПН), подорожує країною, так само як і Гельмут Коль.

Лише публічні виступи Коля збирають мільйон людей на ринкових площах та у пішохідних зонах. Та саме СДПН вважається, за даними соціологів, беззаперечним лідером. Утім, підрахунок голосів 18 березня обернувся сенсацією: Громадянський альянс Коля виявляється однозначним переможцем. СДПН набирає вдвічі менше голосів. Та й правонаступниця СЄПН - Партія демократичного соціалізму (ПДС), попри все, одержує 16 відсотків голосів. Натомість громадські рухи, які, власне, й ініціювали мирну революцію, набирають менше трьох відсотків.

18 травня. Єдність - давно вирішена справа. Соціальну ринкову економіку тепер слід запровадити й у Східній Німеччині. У Бонні підписують державний договір про економічний, валютний та соціальний союз, який набуває чинності 1 липня. Громадяни НДР одержують західні гроші. З цього починається і перебудова економіки Східної Німеччини. Це завдання для спеціально створеного державного трасту, який взяв в управління для подальшої приватизації державні підприємства. Навколо діяльності трасту виникає чимало суперечок.

Питання Альянсу стало найміцнішим горішком

15/16 липня. У зовнішньополітичному плані членство об'єднаної Німеччини в НАТО вже протягом довгого часу діє на керівництво в Москві як червона ганчірка на бика та вважається найвищою перепоною на шляху до об'єднання. Але лідер радянської держави та партії вагається. Тим часом Коль отримав від президента США Джорджа Буша підтримку членства всієї Німеччини в НАТО. Важливе значення мав також саміт НАТО, який відбувся у Лондоні на початку липня: його підсумком стає визначення недвозначного оборонного характеру Альянсу. Це - реверанс у бік Радянського Союзу. Таким чином Колю вдається одержати згоду Москви на членство Німеччини у НАТО під час історичної зустрічі з Горбачовим на його батьківщині на Кавказі.

23/24 серпня. Процес об'єднання набирає обертів. Депутати Народної палати НДР ухвалють 23 серпня вступ до ФРН. З урядом у Бонні узгодили дату об´єжнання - 3 жовтня.

Голова ПДС Ґреґор Ґізі на коментар, що парламент своїм рішенням ухвалив ні більш, ні менш, як "загибель Німецької Демократичної Республіки", одержав у відповідь лише сміх. Наступного дня парламент заборонив відповідним законом знищення мільйонів секретних документів колишнього Штазі.

Останні торги перед підписом договору

12 вересня. Наприкінці йдеться вже лише про гроші. Уряд у Бонні пропонує радянському уряду 12 мільярдів дойчмарок компенсації за виведення радянських військ зі Східної Німеччини. Занадто мало, вважає Горбачов. Коль спочатку непоступливий, але згодом додає ще три мільярди дойчмарок, утім як безпроцентний кредит. Це відкриває шлях підписанню договору у форматі "2+4". Міністри закордонних справ ставлять 12 вересня у Москві свої підписи під історичним документом.

Перший день нової Німеччини

2/3 жовтня. У Нью-Йорку міністри закордонних справ країн-переможців у Другій світовій війні відмовляються від своїх особливих повноважень, які належали їм після капітуляції Вермахту у 1945 році. Відтак троє комендантів Західного Берліна складають свої дотеперішні повноваження. Народна палата засідає востаннє. А незадовго до цього НДР виходить з Варшавського договору. Після того, як пробило північ, перед Рейхстагом у Берліні піднімають німецький прапор за присутності майже двох мільйонів людей.