ЄС і арабський світ: позиція Брюсселя поступово змінюється

Зазвичай Європейський Союз діяв у своїй політиці щодо арабських країн Північої Африки за принципом: нехай там і авторитарні режими, головне, щоб стримували ісламістів і потоки біженців до Європи. Утім, після повалення авторитарного президента в Тунісі, а також з початком народних протестів у Єгипті та Ємені це ставлення поступово змінюється.

Власне, слід просто не вимикати телевізор, щоб не пропустити актуальний розвиток, каже депутат Європейського парламенту від Німеччини Манфред Ґалер. «Упродовж годин уся ситуація може змінитися настільки, що просто впаде вся система», - каже його колега Вольфґанґ Крайссл-Дьорфлер.

Драматичність ситуації для європарламентарів підсилює ще той факт, що головний представник європейської зовнішньої політики, уповноважена Кетрин Ештон практично належним чином ще не відреагувала на протести в Єгипті. Її коротка офіційна заява з’явилася аж на третій день єгипетських протестів. У ній містився тільки заклик до влади Єгипту звільнити заарештованих демонстрантів і гарантувати громадянам право на проведення мирних демонстрацій і висловлення думки. Ештон також звернулася до єгипетських можновладців із проханням уважно вислухати всіх, хто вимагає дотримання політичних, соціальних та економічних прав громадян. І практично жодного слова щодо того, яку ж позицію займає у нинішній ситуації Євросоюз.

Дуже стримано обрані слова заяви Ештон, яка до того ж з’явилася лише в письмовому вигляді, дуже обурюють багатьох у Європейському парламенті. «У мене таке відчуття, що ЄС не говорить чітко, на чийому боці він стоїть. У єгипетській ситуації не говориться, що от ми підтримуємо протестуючих. У туніських подіях Євросоюз чітко окреслив свою позицію аж після того, як Бен Алі скинули. Я ж переконана, що наші слова і наша політика мають бути чіткими», - каже Франциска Брантнер, німецька депутат Європарламенту від «зелених».

Дивна політика щодо Тунісу і Єгипту

Брантнер переконана, що ЄС допоки проводив дуже дивну політику щодо країн Північної Африки. З одного боку, виступаючи як поборник прав людини й захищаючи демократію. А з іншого боку – фактично підтримуючи авторитарні режими. Єгипет разом з Тунісом були головним фундаментом партнерства ЄС в рамках так званого Середземноморського союзу, який особливо «просувала» Франція. У цьому контексті режими Мубарака та Бен Алі розглядалися як захисні вали від ісламізму й потужних потоків біженців до Євросоюзу. Відповідно, на підтримку такого партнерства Каїр і Туніс отримали не один мільярд євро. А на те, що з цих грошей збагачуються керівні особи держав, які відповідальні за недолугу економічну політику й репресії, просто намагалися не звертати увагу.

«Здається, тільки зараз ЄС зрозумів, що робив ставку не на ті сили», - каже європарламентар Франциска Брантнер. Приблизно такої ж думки дотримується й представник консерваторів у Європарламенті Міхаель Ґалер. Утім, він застерігає від активної підтримки опозиції в Єгипті чи від закликів до відставки Мубарака. Його сподівання на зміну ситуації в Єгипті пов’язані радше з виборами президента Єгипту, що мають пройти восени. «Я думаю, ми повинні вимагати вільних і чесних виборів. І гадаю, що єгипетське керівництво вже зрозуміло цей наш заклик», - каже Ґалер.

Санкції поки контрапродуктивні

Головний механізм впливу на можновладців арабських країн, який має Брюссель, носить фінансовий характер. Утім, колишній дипломат Ґалер вважає такі дії контрапродуктивними, бо вони можуть призвести лише до загострення ситуації.

Поки європарламентарі закликають ЄС діяти в напрямку підтримки цивільного суспільства в Єгипті та інших арабських країнах. «У нас є добре забезпечений європейський фінансовий інструмент для підтримки демократії та прав людини. Тому ми цілком у змозі підтримувати як цивільне суспільство, так і політичні партії», - каже Ґалер.

У якому напрямку розвиватиметься далі політика ЄС щодо нині неспокійних арабських країн, може прояснитися в понеділок, коли в Брюсселі зберуться для консультацій глави зовнішньополітичних відомств країн ЄС. Утім, офіційно це питання на порядок денний не винесено. Хоча більшість оглядачів очікують, що саме навколо нього точитимуться головні розмови.

Автори: Мартин Боне, Леся Юрченко
Редактор: Тетяна Бондаренко