Огляд європейської преси

"Цінові перемовини - це не боротьба між добром та злом, - коментує німецька газета Frankfurter Allgemeine Zeitung. - Намагання продавця досягнути якомога вищої ціни є так само справедливим, як і бажання покупця заплатити якомога менше. До того ж, у Москви є чимало причин не довіряти своїм українським газовим партнерам, які впродовж останніх двадцяти років почасти поводилися несерйозно та затягували платежі. Ніхто не зміг би закидати Росії жорсткі торги з Києвом, якби Росія сама цьому не сприяла, використовуючи газ як політичну зброю. Цінова формула Кремля щодо України проста: чим менше офіційні та неофіційні можновладці в Києві дозволяють Росії впливати на внутрішні справи України, тим дорожчим стає газ".

"Найгостріша зброя Путіна у боротьбі за Україну - танки та газ, - констатує баварське видання Münchner Merkur. - На жаль, сьогодні стає дедалі чіткіше зрозуміло, що господар Кремля готовий пустити в дію ці обидва види зброї, майже без остраху перед втратами. Після загадкової появи танків на озброєнні східноукраїнських сепаратистів тепер ще й газова війна. Берлін і союзники опинилися в питанні власною енергетичної політики перед необхідністю захищатися. Вони мають збільшувати запаси та заощаджувати "блакитне паливо", будувати портові термінали для прийому зрідженого газу, а також шукати нових постачальників. Якщо вони не робитимуть цього, Путін продовжуватиме вести з європейцями свою гру. Його дії демонструють, що всі російські заяви щодо сприяння деескалації ситуації в Україні схожі радше на брехню".

"Для Володимира Путіна багатомільярдні витрати на спорудження газопроводу "Півнівний потік" виявилися вигідними інвестиціями. Та чи є вигідним цей газогін і для нас? - запитує німецька столична газета Berliner Zeitung. - Енергетична безпека багато чого варта, і ми можемо радіти з того, що маємо можливість отримувати російський газ кількома шляхами. Однак якщо будівництво "Північного потоку" призвело до того, що Москва натомість може шантажувати свого сусіда і що вона безцеремонно демонструє свої м'язи, тоді цей газопровід, як не парадоксально, призвів радше до зниження рівня безпеки в Європі".

Словацька газета SME дотримується такої думки: "Про платіжну мораль українських політиків та підприємців не потрібно мати якихось особливих ілюзій. Але цього разу Україна має рацію, відмовляючись оплачувати виставлений їй рахунок за російський газ, який інакше, ніж шантажем не назвеш. Таким чином вона захищає не лише свою економіку, але й свою політичну свободу. Але забезпечити собі тривалий успіх вона зможе лише за умови модернізації неефективної, енергетично прожерливої промисловості".

"Розгортаючи новий сценарій як Москва, так і Київ запобігли тому, щоб конфлікт залишився білатеральним. Вони потурбувались про те, аби втягнути в нього ЄС, - наголошує іспанське видання El Mundo. - Уже все виглядало на те, що Москва й Київ можуть владнати свій конфлікт у межах двосторонніх переговорів. Але російський президент Путін вивів його тепер на міжнародний рівень. Можливо йому і вдасться домогтися, що ЄС хоч і зі скрежетом, але піде на поступки, аби й надалі бути забезпеченим газом".

Нідерландська газета De Volkskrant звертається до теми збройного протистояння на сході України: "Тепер Москва знову почала й у військовому сенсі грати м'язами. Поблизу українського кордону знову помітно рух російських військ. Мета таких дій, можливо, полягає в тому, аби посилити дипломатичний тиск на Київ. Проросійські сепаратисти це можуть, однак, цілком сприйняти як сигнал Москви, що поки що їм не потрібно складати зброю".