"Росія має достатньо важелів впливу на країни ЄС"

Позиція Європейського Союзу щодо Росії наповнюється внутрішніми суперечностями. Про те, чи є ефективними уже застосовані ЄС санкції проти російської економіки, чи варто чекати четвертого пакету штрафних заходів, і чому деякі країни ЄС ставляться до політики Кремля доволі лояльно, кореспондент DW поговорив з Од Мерлен, яка викладає політологію у Вільному університеті Брюсселя і здійснює дослідження щодо Росії.

DW: Як далеко готовий піти Євросоюз, аби протистояти втручанню Росії у справи України?

Од Мерлен: Важко сказати. Мені здається, Європейський Союз сам не знає відповіді на це питання. Нині ЄС розколотий з багатьох питань, можна навіть сказати, що він перебуває на стадії становлення. На кожен новий виклик Європейський Союз намагається дати відповідь і при цьому пізнає сам себе. Можна сказати, що він створює себе, долаючи кризи.

Уже зараз зрозуміло, що Європейський Союз не готовий воювати. Однак я думаю, що він готовий зробити свою позицію жорсткішою. Наприклад, французька влада повідомила, що призупиняє постачання Росії першого вертольотоносця Mistral.

Але ж санкції запроваджують обидві сторони - і Захід, і Росія. Які з цих заходів, на Вашу думку, можуть виявитись найбільш ефективними: занесення до чорних списків ЄС і країн "Великої сімки" людей з найближчого оточення президента Путіна чи запроваджене Росією ембарго на імпорт продуктів з країн Заходу?

Як ми бачимо, чорні списки не працюють. Наприклад, глава Держдуми Сергій Наришкін спокійно зустрічається в Парижі з французькими парламентарями, і вони тепло його вітають, незважаючи на те, що він фігурує у так званих чорних списках.

Я б сказала, що найдієвішим виявився третій рівень західних санкцій, який був ініційований у липні. І хоч Росія у відповідь теж вдалася до певних дій, усе-таки думаю, що секторальні санкції Заходу так чи інакше вплинуть на російську дійсність. І цей вплив позначатиметься не тільки найближчим часом, а й у віддаленій перспективі. Адже спад економіки Росії відображається на життєвому рівні певної частини російського суспільства. Тому я думаю, що західні санкції, особливо їхній третій рівень, сильніші.

Чи вважаєте Ви можливим четвертий рівень західних санкцій проти Росії?

Я не пророк і не ворожка. Однак думаю, що четвертий рівень санкцій цілком імовірний.

Як Ви оцінюєте ефективність російської пропаганди на Заході?

Мені здається, що в перші місяці української кризи - з листопада 2013-го до літа нинішнього року - російська пропаганда доволі сильно вплинула на думку низки людей. Це було видно з публікацій у різноманітних західних ЗМІ, коли серед різних думок часто траплялись ті, які буквально дослівно відображали прокремлівську точку зору й намагались поширити цю риторику в західному суспільстві.

Але з літа, особливо після катастрофи малайзійського "Боїнга" на південному сході України й під час подальшого розвитку війни в цьому регіоні, російська пропаганда стала менш ефективною. Хоч деякі моменти свідчать, що кремлівська пропаганда на Заході все ж відіграє певну роль. І ми можемо тільки здогадуватись, які закулісні угоди укладаються під час зустрічей російських і західних політиків.

Чому такі країни, як Чехія, Словаччина та Угорщина, які на власному історичному досвіді знають, що таке російська окупація, нині виступають адвокатами Кремля, говорячи про неефективність економічних санкцій?

Це дуже цікаве питання. Воно стосується доволі парадоксальної ситуації та показує, що не можна користуватись якимись усталеними ідеологічними схемами. Звісно, коли у 2004 році до ЄС вступили колишні соціалістичні країни, було відчуття, що "нова Європа" ставитиметься до Росії критичніше, ніж "стара Європа", яка багато десятиліть змирялась з політикою Радянського Союзу.

Нині ж ми можемо говорити про реалістичний підхід до економіки та про залежність у сфері енергетики. Тому що без цього не можна нічого зрозуміти стосовно позиції Чехії та Словаччини. Що ж стосується Угорщини, то тут певну роль відіграють ще ідеологічний та політичний аспекти. Прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан доволі давно дає зрозуміти, що йому нецікавий рух його країни шляхом демократії, плюралізму та прав людини. І що йому значно ближчий той шлях, який пропагують правлячі російські політичні еліти.

Знань з історії, зокрема того, що трапилось у 1956 році з Угорщиною та в 1968-му з Чехословаччиною, недостатньо, аби зрозуміти теперішню ситуацію з цими країнами. Адже в російської сторони є достатньо важелів впливу, щоб переконати деякі держави ЄС, що вона має рацію. Зокрема, газ - один з таких важелів при тому, що, наприклад, Словаччина дуже залежить від Росії у сфері енергопостачань.