Євродепутат Ґалер про враження від поїздки до України
12 липня 2017 р.Депутат Європарламенту від Німеччини (фракція Європейської народної партії) Міхаель Ґалер (Michael Gahler) протягом 8-9 липня відвідав Україну. Про підсумки цієї поїздки його розпитала DW.
Deutsche Welle: Пане Ґалере, розкажіть, будь ласка, про ціль своєї поїздки?
Міхаель Ґалер: Я поїхав з головою делегації парламентського комітету з асоціації (ЄС-Україна. - Ред.) Даріушем Розаті. Я є постійним доповідачем комітету з закордонних справ щодо України. У цьому зв'язку ми хотіли отримати інформацію стосовно стану справ у Східній Україні, зокрема, що стосується підтримки з боку ЄС.
Де саме Ви побували?
В суботу (8 липня. - Ред.) ми прилетіли до Дніпра. Ми відвідали музей АТО, потім були в лікарні, де провідали поранених солдатів, розмовляли з лікарями. Наступного ранку ми військовим гелікоптером прилетіли до Маріуполяі одразу поїхали у Широкине. Там ми у касках та бронежилетах пройшли селом. Це було гнітюче: руйнування, все мертве, ніхто більше не живе. Згодом у Маріуполі ми відвідали притулок для внутрішньо переміщених осіб, 70 відсотків фінансування якого надходить від ЄС. Ще ми зустрілися з мером Маріуполя. Він був дуже активним та залученим. Хоч він міг би лише жалітися та нарікати, але він оптимістично представляв плани для міста.
З Маріуполя ми перелетіли до Волновахи, де розташований контрольний пункт (в'їзду-виїзду на та з непідконтрольної території Донбасу. - Ред.). Ми побачили, яка там ситуація, він працює доволі добре: за день сім тисяч людей в'їхали та виїхали. У Волновасі 2015 року була артилерійська атака, коли 12 людей загинули в автобусі. Там ми поклали квіти.
Тобто якихось конкретних результатів поїздки не очікувалося?
Нас запросила обласна влада. Ми зробили кілька заяв, зокрема висловили підтримку, але також і очікування щодо реформ. Ми хотіли продемонструвати солідарність. Якщо подивитися зону бойових дій, то стає зрозуміло, хто є політично відповідальним за це - особисто президент Росії. Я це також висловив, а також те, що ЄС має залишатися єдиним що стосується Росії, а також солідарним щодо України та продовжувати надавати їй підтримку.
Розкажіть про Ваші враження від цієї поїздки?
Я їжджу вже кілька років. Я був радий побачити, що вже відбувається рух (через лінію розмежування. - Ред.) Раніше я був у Павлограді в контейнерному містечку. Там усі жалілися, як важко відвідувати родичів. Тепер же все відбувається через інтернет: людина реєструється і через десять днів отримує дозвіл, він має багаторазову дію, не треба робити новий. Добре, як це організовано.
Що Вас найбільше вразило?
Дуже хорошою я вважаю мотивацію дивитися у майбутнє, зокрема в Маріуполі. Це місто майже на лінії фронту. Тож можна було би сказати, що все одно сенсу немає (розвивати місто. - Ред.). Але мер міста молодий та динамічний, після понад року на посаді досі не розчарований. Водночас я сподіваюся, що ми також більше робитимемо.
А де Ви бачите можливість робити більше? Минулого року Ви, наприклад, висловлювалися за надання Україні оборонних озброєнь.
В цьому плані нічого не змінилося. Україна обороняє себе легітимно, тому я не забираю слова назад з тієї заяви. Якщо з міжнародного співтовариства хтось Україні щось постачатиме, то я не критикуватиму їх за це. Україна також зробила поступ у власному виробництві. Але якщо Україна іншими шляхами отримає протитанкову зброю чи інші необхідні речі, то я не критикуватиму тих, хто постачатиме.
Ви відвідали Донбас не вперше. Чи бачите Ви прогрес у відбудові регіону?
Коли їдеш таким містом, як Маріуполь, там будують, але, звісно, багато чого перебуває у жалюгідному стані. Безпосередньо у зоні бойових дій не відбувається нічого. Поки конфлікт не врегулюють, там, зрозуміло, не буде ніякої відбудови. І якщо росіяни віддадуть окуповані частини Східної України, то це, звісно, викличе бум відбудови, але, з іншого боку, це буде шалено дорого. Вони не будуть оплачувати те, що зруйнували. Ми також дивилися та розпитували на місцях, адже ЄС надає підтримку проектам на Донбасі: один стосується біженців. Той, хто інвестує, має сам вирішувати, вкладає він у Маріуполь чи зважується лише до Дніпра. У цьому плані ми будемо робити рекламу в позитивному сенсі цього слова. Місто Дніпро має освічену армію фахівців, інженерів, які залучені у виробництва майбутнього, але було би шкода, якщо за браком замовлень це зникне, люди роз'їдуться. У Дніпрі заступник губернатора сказав нам: ми не ставимо палки в колеса, ми дуже небюрократичні, тут можна швидко почати інвестувати. Я вірю, що дух, настрій у волі щодо залучення інвестицій вже змінилися. Є воля просувати справи вперед.
А Ви могли би порівняти настрої раніше та зараз?
У мене склалося враження, що раніше більше бідкалися. Зараз більше впевненості у собі. Головний лікар в лікарні у Дніпрі задоволений, він сказав, що отримує, чого потребує. І це цивільна лікарня, не військова. Хтось міг би подумати, що все йде армії і для інших нічого не залишається. Це не так.
Ви сказали про рекламу. Поясніть, будь ласка, про що йдеться?
В Україну повинні особисто їздити більше людей, які залучені в ухвалення політичних рішень. Коли голосують політичні декларації, то ми отримуємо завжди понад 500 голосів (з 751 місця у Європарламенті. - Ред.) Я хочу досягнути, щоби суттєво більше (парламентарів. - Ред.) туди їздили, самі дивилися й самі пережили - якщо вони поїдуть ближче до зони бойових дій. Це можуть бути колеги з Європарламенту, але також і з національних парламентів.
У 1990-х роках я був відповідальний у комітеті з закордонних справ за Балтійські країни. Для багатьох це був колишній Радянський Союз. Тоді я бачив моє завдання у тому, щоб людей спонукати, аби вони туди їздили: "Ага, це зовсім не відсталий СРСР, це Європа. Ці люди думають, як і ми". Цього ж ефекту я хочу досягнути і для України, хай і з запізненням на 20 років. Кліше того, що Україна - це поряд з Росією, надто сильне у багатьох людей. Подолати його можна лише побувавши самостійно. І я казав колегам, що їздити мають не одні й ті самі, а коло має розширюватися. Щоб люди усвідомили: "У Києві, Дніпрі, Одесі, Львові чи деінде почуваєшся також, як у Європі. Це теж Європа".
Давайте поговоримо про реформи в Україні. Над чим у першу чергу треба працювати?
З точки зору визначення пріоритетів, для мене вирішальними є незалежність та робота НАБУ, а також призначення суддів. Незалежність НАБУ не лише не повинна бути ослабленою, а навпаки, залежно від обставин, навіть інституційно посилена. Стосовно аудиту НАБУ я сказав: панове, я застерігаю від намагання вибором аудитора визначити результати наперед. Другий пункт - це призначення суддів. Очевидно, що правосуддя мають здійснювати суди, але йдеться про належні суди. Конкурсна комісія з призначення суддів має піклуватися, щоб у підсумку суддями ставали люди, які не походять зі старої системи.
Як Ви загалом оцінюєте процес реформ в Україні?
Загалом (Україна. - Ред.) - на правильному шляху. Старі структури перебувають під зовсім іншим тиском, ніж це було раніше, бо громадянське суспільство істотно розвинулося. Тому вони і захищаються. Я вважаю, що порядок денний - правильний, теми, які порушуються та над якими працюють - це ті теми, над якими слід працювати. Але це має просуватися послідовно та незмінно. Треба звертати увагу як на темпи, так і на якість реформ. Вони не повинні застрягати. При цьому були створені справді хороші рамкові умови. Ми теж трохи до цього долучилися. З останнього, наприклад, у торгівлі, коли розширили квоти (на ввезення української сільськогосподарської продукції до ЄС. - Ред.) Загалом є політична воля вести країну в правильному напрямі. Це треба зробити постійним. І я впевнений, що Україна зможе перетворитися на цілком нормальну країну. Громадяни очікують цього: що держава буде до їхніх послуг, виконуватиме завдання, які повинна, створюватиме умови, за яких добросовісні люди можуть працювати, платити податки. І що агресія припиниться, і країна зможе спрямувати всі зусилля на відбудову та модернізацію.