Єврейські погроми у Львові: забутий Голокост

Погроми у Львові почалися одразу після нападу нацистської Німеччини на Радянський Союз. Вже зранку 29 червня всі вулиці міста були обклеєні заздалегідь заготовленими німецькими нацистами агітками антиєврейського змісту, де євреїв називали «розпалювачами війни», «вбивцями українців та поляків». На єврейських жінок та чоловіків почалося справжнє полювання. Євреї ховалися на горищах і в туалетах своїх помешкань, не виходили на вулиці. Тих, кому не вдалося сховатися, тисячами зганяли на роботу до тюрем на Лонцького, Бригідках та Замарстинові. Під керівництвом нацистів євреї мали виносити з території тюрем напіврозкладені трупи людей, яких знищили підрозділи НКВС напередодні відступу.

Подвір’я в’язниць ледве вміщали зігнаних євреїв, більшість яких там і вмирали, інших вивозили до лісу і там розстрілювали, пише, зокрема, польський єврейський історик Філіп Фрідман. Збереглися спогади про те, як євреїв зганяли на центральні вулиці міста і змушували навколішки мити бруківку, переносити сміття губами. І за цим ганебним дійством спостерігали інші львів’яни – українці і поляки. Євреїв Львова грабували, виганяли з помешкань, з жінок і чоловіків здирали золоті прикраси. У серпні 1941 року нацисти запропонували євреям Львова заплатити контрибуцію у розмірі 20 мільйонів рублів. І євреї сприйняли цю пропозицію як порятунок і назбирали таку суму, але знущання не припинилися.

За підрахунками дослідників, впродовж перших кількох днів німецької окупації у Львові було вбито чотири тисячі євреїв. Близько семиста загинули під час погромів, решта були страчені нацистською зондеркомандою. Ще близько двох тисяч євреїв було вбито під час пізніших липневих погромів, які, за деякими даними, носили назву «дні Петлюри» - ця вигадана нацистами назва мала підкреслити для українців «патріотичний» характер акцій проти євреїв. На початок війни у місті проживало близько 130-150 тисяч євреїв – більше третини населення довоєнного Львова. До грудня 1942 року, за даними історика Філіпа Фрідмана, загинули близько ста тисяч львівських євреїв. Загалом війну у Львові пережили не більше тисячі з них. Більшість загинули у Янівському концентраційному таборі на території міста або були розстріляні у місцях масового знищення – на Цитаделі, у Білогорщі, Лисиничах, Брюховичах, Винниках. Чимало львівських євреїв вивезли до табору смерті Белжець.

Добровольці Голокосту

У перші ж дні окупації Львова німці створюють добровільні загони української поліції. Згідно з численними спогадами очевидців, здебільшого саме українська поліція, або люди які згодом записали до її лав, виловлювали євреїв просто на вулицях і вчиняли вандалізм. Хоча є й свідчення, що до цих злочинів причетні були і поляки. Тим часом німці за тюремними стінами катували і розстрілювали євреїв.

Звідки взялася ця ненависть до колишніх сусідів, львів’ян єврейської національності? Історик, професор Ярослав Грицак у розмові з Deutsche Welle звернув увагу на той факт, що насильство на хвилі антисемітизму з приходом нацистів стало нормою у багатьох регіонах - від Балтики і до Чорного моря погромів у перші роки війни були сотні. У Львові ситуація вирізнялася тим, що місто вже мало передісторію терору. Грицак, зокрема, звертає увагу на каральну акцію, що відбулася у тюрмі на Лонцького, коли радянські військові, відступаючи розстріляли тисячі політичних в’язнів без суду впродовж кількох днів.

Антисемітизм з політичним підтекстом

«Ми не маємо доказів, що погроми були спланованою акцією з боку будь-якої української політичної сили, ми маємо докази, що українці брали у цьому участь. Це схоже на вибухову хвилю помсти за радянський терор, і за вбивства в’язнів», - каже Ярослав Грицак. За його словами, у свідомості галичан радянська влада значною мірою асоціюється з єврейством, з так званою «жидо-комуною», і очевидно це якоюсь мірою могла бути «відплата» за прихильність до більшовицької влади, припускає історик. І одразу наголошує, що досі достеменно соціальні передумови тих подій не вивчені належним чином, а найбільше суперечок виникає щодо участі у погромах українських націоналістів. «Українські історики лише починають про це говорити, зараз проходить визнання цієї теми, бо ані наше радянське минуле, ані сучасні політичні обставини не є сприятливими для розвитку академічних дискусій щодо погромів чи Голокосту», - зауважує Грицак.

Хоча українські історики нині і отримали доступ до документів, але тема Голокосту є маргіналізована в українській свідомості через комуністичний спадок, втрачено багато свідчень очевидців і документів, зауважує Ярослав Грицак. Щоб якісно відпрацювати архіви, які залишилися, треба знати щонайменше три мови і мати кошти. Перед тут ведуть західні історики, каже науковець, але головне питання у тому, додає Грицак, чи готове українське суспільство до дискусій на цю тему.

«Заручники ідеології»

Представник єврейської громади Львова, голова американсько-українського бюро з прав людини Мейлах Шейхет погоджується, що тема погромів у Львові 1941 року залишається мало вивченою, особливо з точки зору впливу німецької ідеології націонал-соціалізму. Він не сумнівається, що «події у Львові були ретельно спланованою акцією німецьких окупантів з використанням брутальної антиєврейської пропаганди. «Це страшний моральний злочин, який німецький фашизм вчинив не лише проти євреїв, але й проти українців, спланувавши кровопролиття на українській землі, давши брехливі обіцянки національним українським лідерам», - каже єврейський дослідник.

Шейхет застерігає від однобокого дослідження масового вбивства євреїв, від звинувачення насамперед українців, у тому що сталося. «Українці так само тяжко постраждали від націонал-соціалізму – це є питання спільної трагедії і поневірянь наших двох народів, з яких єврейський народ був приречений німецькою нацистською ідеологією на Голокост – суцільне нищення, а український народ на довічне рабство», - каже представник єврейської громади. Мейлах Шейхет нагадує, що у роки війни тисячі галичан ризикували життям своїх сімей, рятуючи євреїв - робили їм паспорти, переховували.

«Примирення потребує розмови»

Нині підростає нове покоління українських істориків, які зможуть дати відповіді на запитання: хто брав участь у погромах і чому вони стались. «Це потрібно задля примирення і вибачення один перед одним, а в першу чергу перед самими собою, якщо ми хочемо стати частиною європейської спільноти, зазначає Ярослав Грицак.